Життєві історії
Важко було наважитися, якщо чесно, я навіть не знаю, навіщо я зараз сюди це пишу. Можливо тому, що просто поговорити мені зовсім ні з ким зараз, а виговоритися
– Виходить, Лідо, ти дарма в Італії стільки років гарувала, бо тепер економиш на найнеобхіднішому? – картає мене сусідка. – Не думала я, що італійські синьйори шкодують собі
Наважилася я сюди написати не просто так, а лише заради того, що маю надію на те, що хоч люди допоможуть мені вирішити життєві проблеми, які склалися в моєї
Можливо, не кожен мене зрозуміє, але перший раз я вийшла заміж за наполяганням своєї мами, вона зіграла важливу роль. Так вийшло, що тоді я вже чекала дитину, і
– От побачиш, Віро, відправлять тебе діти в ту літню кухню, яку ти останніх два роки будувала. Не даремно ж донька твоя так поспішала, – каже мені подруга.
Так склалося в моєму житті, що я одна зараз виховую дитину, я – матір-одиначка. Майже два роки як я виховую доньку одна. А місяць тому, розмовляючи з подругою,
Зараз живу я зі своєю сім’єю в селі у звичайній маленькій хатині. Ця хатина в селі мені дісталася у спадок від моїх тата та мами. У мене є
– Пригощайтеся, гості дорогі, ось я ще голубці принесла, – Надія носилася навколо столу як ураган, подавала то одне, то інше, і лише пусті тарілки встигала забирати, бо
Вадим прийшов додому і не міг повірити своїм очам – речей Дарини не було, жодної! Він не міг зрозуміти, як це його завжди розуміюча і терпляча Дарина пішла
– Двічі в одну річку не ввійдеш. Хіба ти, Мироне, не чув такої пісні? – спокійно відповіла Ганна своєму сватові, який таки наважився запропонувати їм жити разом. –