fbpx

Мирон дивився на Ганну і не розумів, як він міг в свій час упустити таку жінку. Оце би вони були зараз гарна пара! Але натомість гарною парою стали їхні діти. Оце так доля завернула. Хіба думав Мирон, коли покинув Ганну і одружився з іншою, що життя таки зведе їх ще раз

– Двічі в одну річку не ввійдеш. Хіба ти, Мироне, не чув такої пісні? – спокійно відповіла Ганна своєму сватові, який таки наважився запропонувати їм жити разом.

– Так то ж пісня, а це – життя, – виправдовується чоловік. – Ганнусю, тепер нам нічого не заважає бути разом. Свою хату я нашим дітям залишу, а в твоїй жити будемо.

– Нам і тоді нічого не заважало бути разом, але ти відмовився від мене, – нагадала Ганна.

Мирон дивився на Ганну і не розумів, як він міг в свій час упустити таку жінку. Оце би вони були зараз гарна пара! Але натомість гарною парою стали їхні діти. Оце так доля завернула. Хіба думав Мирон, коли покинув Ганну і одружився з іншою, що життя таки зведе їх ще раз?

Мирон і Ганна були родом з одного села, навіть жили по-сусідству, на одній вулиці. Хлопець приглянув собі дівчину-красуню ще в школі, а коли вони обоє подорослішали, то став до неї залицятися.

Зустрічалися закохані таємно, щоб батьки Мирослава не дізналися. Вони шукали для єдиного сина багату наречену, а Ганнуся хоч і була красунею на все село, але ж бідна.

От Мирослав і чекав слушної нагоди, щоб про все батькам розповісти і попросити їхнього благословення на шлюб з Ганною. Але поки він чекав, мама його вже про все подбала і домовилася. Дуже вона вже хотіла, щоб її невісткою стала донька місцевого багатія. Вродою вона вдалася не дуже, але ж яке придане буде за нею!

Слово мами в їхній родині – то було закон. Одружила вона таки свого Мирона з багачкою Любою, а про Ганнусю у Мирона залишилися тільки найкращі спогади.

Згодом і дівчина вийшла заміж. Кожен з них став жити своїм життям, не заглядаючи в життя іншого. Але у долі на них був свій план, бо через 25 років сподобав собі син Ганни доньку Мирона.

Вмовляти сина не одружуватися з дівчиною, яку він кохає, Ганна не стала. От тільки хвилювалася, як у них спілкування з сватом складеться. Хоча сама себе і заспокоювала, що нічого надзвичайного не станеться, адже минуло вже стільки років, і Мирон, швидше за все, вже й думати про неї давно перестав.

Але, коли на весіллі вони зустрілися, не зводив Мирон з Ганни очей, дивився на неї так, наче цього всього і не було. Робив весілля своїй єдиній доньці Мирон сам, бо дружини його давно не стало, а ще раз одружитися він і не міг (бо жив в хаті дружини), і не хотів.

У Ганни з чоловіком теж життя не склалося. Вона ж за нього заміж не з великої любові виходила. Прожили вони 10 років, а потім її Степан іншу собі знайшов, і до неї пішов, а Ганна його і не тримала, бо нема гіршого на світі, ніж жити з нелюбом.

Так і жила жінка одна, присвятивши всю себе вихованню сина. А коли той трохи підріс, стала Ганна на заробітки в Польщу їздити. Тепер її будинок і не впізнати, нічим не гірший ніж в Мирона. Стерлася різниця у статках, тепер вже нема бідних і багатих.

Мирон не раз картав свою маму, що вона так життя йому зіпсувала, але насправді ж, рішення приймав він сам. І ось тепер, коли їхні діти побралися, вирішив він, що це доля дала йому другий шанс і прийшов до Ганни свататися, в надії, що вона прийме його і вони ще заживуть собі щасливо.

Та Ганна вперто стояла на своєму – не буде їм щастя, бо вони самі відмовилися від нього багато років тому, а доля таких промахів не пробачає.

– Ганнусю, ми ж з тобою ще доволі молоді люди, ну чого ти старі образи тримаєш і відпустити не можеш? – вмовляв Мирон кохану, тепер уже сваху.

– Справа не в образах, Мироне. Просто я і справді вірю, що двічі в одну річку не ввійдеш, – категоричною відмовою відповіла Ганна.

А яка ваша думка? Чи можна в цій ситуації їм ще стати щасливими? Чи справді в одну річку двічі ввійти неможливо?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page