fbpx

Дружина мого брата святкувала свій 55-річний ювілей, і заради цього приїхала з Італії. На заробітках вона вже 13 років, тож тепер вона зібрала всю родину за столом, але я думаю, що не так відсвяткувати, бо це ж можна було в ресторані зробити, як похизуватися тим, до чого вона доробилася

– Пригощайтеся, гості дорогі, ось я ще голубці принесла, – Надія носилася навколо столу як ураган, подавала то одне, то інше, і лише пусті тарілки встигала забирати, бо все і справді було дуже смачно.

Дружина мого брата святкувала свій 55-річний ювілей, і заради цього приїхала з Італії. На заробітках вона вже 13 років, тож тепер вона зібрала всю родину за столом, але я думаю, що не так відсвяткувати, бо це ж можна було в ресторані зробити, як похизуватися тим, до чого вона доробилася.

Я у них давненько не була, і справді була вражена побаченим – я навіть спочатку подумала, що не туди потрапила.

Мій брат одружився з Надією доволі молодими, свого житла не мали, і мої батьки їм віддали старий будинок наших дідуся і бабусі. Молоді собі там ремонт зробили, і жили. Там у них і два синочка народилося.

Я в їхню сім’ю ніколи не втручалася, але мені завжди здавалося, що вони жили добре. А 13 років тому надумала невістка на заробітки їхати.

Тоді я бачила, як засумував мій брат. Павло просив її не їхати, бо ж хлопці їхні підросли, треба за ними дивитися, але Надія йому відповіла, мовляв, – ти тато, ти і дивися, а я їду гроші заробляти.

Для невістки гроші завжди були на першому місці, вона їх любила більше, ніж чоловіка, бо завжди його картала, що він мало заробляє.

Відколи вона поїхала в Італію, все змінилося. Надія почала заробляти гроші, за які Павло став будувати будинок. У Надії апетити були чималі, вона хотіла не просто будинок, а найкращий будинок в селі.

Хлопці їхні одружилися, пішли жити до своїх дружин, а Надія їм по машині купила. Коли будинок вже був готовий, став Павло просити дружину, щоб та верталася додому.

Але Надія і слухати нічого не хотіла.

– Де я тобі вдома зароблю тисячу євро? – казала вона чоловікові.

Одним словом, покликала нас зовиця, щоб похвалитися усім, що вона пристарала. Маю визнати, що будинок у них і справді шикарний, і ремонт хороший, і меблі дорогі.

Надія не переставала нам розповідати, де і що вона купила, а також за скільки. Нам було трохи дивно це слухати, адже ми прийшли на її ювілей, а не на фінансовий звіт.

Пішли ми з того ювілею з невеликим осадом. Не те, щоб ми заздрили, просто все це виглядало на якусь виставу, а нас покликали як глядачів.

Не встигла я відійти від емоцій, як на наступний день з самого ранку телефонує мені зовиця і плаче, просить, щоб я з своїм братом поговорила.

Виявляється, Павла все так дістало, що він зробив дружині “подарунок” – сказав, що йде від неї, не хоче ні грошей, ні хати, а хоче мати поряд дружину, яка про нього піклуватиметься.

– Віро, ти як родичка, маєш вплинути на нього, у нас сім’я, у нас діти, як він так може, – плакалась Надія.

Я не знала, що маю їй сказати, бо як на мене, пізно вона згадала, що у неї є сім’я, для неї ж завжди гроші були головні.

– От для кого я все це будувала? На кого я все це залишу, як поїду? – ридма плачеться невістка.

Тут я вже не витримала:

– То тобі чоловік потрібний, чи сторож для твоїх хоромів? – кажу.

Надія за це на мене дуже образилася, вона вважає, що чоловік має їй бути вдячним за все те, що вона для них настарала, а він так підло з нею вчинив.

Я їй сказала, що втручатися в їхні справи не збираюся, у кожного з них своя правда. Надія хоче грошей, а Павло – турботи. Чужа сім’я – темний ліс.

А яка ваша думка? Хто в цій ситуації неправий?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page