Життєві історії
– Олексію, мені в село треба поїхати. Може підвезеш? – несміливо запитала Анна свого чоловіка. Той відразу насупився: – А чого тобі туди їхати? Що, минуле не відпускає?
– Зять у нас таки дуже хитренький, Роман цей, – говорить Тамара Іванівна, – нас з чоловіком не обдуриш, але на усі прохання нашої Дарини ми втомилися не
– Твоя мама може і в літній кухні пожити, – каже Лариса, моя невістка. – Я не можу їй цього сказати. Вона ж образиться, – проситься мій син
– Я не піду на це весілля, і ніколи не прийму батькову дружину, а його самого я і знати не хочу, – заявила моя внучка. Лілі 20 років,
Ольга встала дуже рано, спакувала домашніх пирогів, які спекла спеціально напередодні, і смачненьких страв, яких вчора ще приготувала й побігла до доньки Ірини. Жінка поспіхом вибігла з дому,
– Що ти тут робиш? – питаю я з подивом Ніну, дочку свою. – Хіба не бачиш? Гроші рахую, – відповідає вона спокійно. – Чиї гроші? – Твої.
– Мама сьогодні прийде. Антоніно, приготуй щось смачненьке, – каже мені чоловік. – Добре, – кажу. – А ти куди? – Я по справах, але на обід буду.
Я, звісно розумію, що подарунок людина, зазвичай, може подарувати у міру своїх можливостей і смаків, як то кажуть. І доля подарованих нами речей, які ми даруємо своїм близьким
– Не погано наші батьки влаштувалися, – кажу я своєму чоловікові, збираючи валізи і готуючись до переїзду. – Шо мій тато, що твоя мама – то два чоботи
– Кароліно, до тебе прийшли, – гукнула на роботі жінку співробітниця. – Хто? – здивовано перепитала та. – Не знаю. Якийсь чоловік. Піди і сама подивися. Кароліна вийшла