Я, звісно розумію, що подарунок людина, зазвичай, може подарувати у міру своїх можливостей і смаків, як то кажуть. І доля подарованих нами речей, які ми даруємо своїм близьким та рідним людям – не наша вже справа і це зрозуміло.
Якщо вони хочуть – передарують комусь, продадуть та отримають гроші, забудуть та й все. Але в ситуації, яку мені днями розповіла моя знайома, все складніше. Це дійсно неприємно, як на мене, і, можливо, в цьому випадку й образитися можна за подібне.
– Так і сказали: ще купиш! – з сумом розповідає Олена, – Як можна було б так сказати?
Олені 36 років, вона заміжня жінка, має вже донечку, хорошу роботу, яка подобається їй й приносить досить таки хороший дохід, квартира простора у неї, машина хороша.
Крім батьків та далекої рідні, є у Олени ще є й молодший брат Дмитро. Різниця між ними навіть й зовсім невелика: 2 роки всього лише. А ось життєві переконання та сам спосіб життя дуже різняться, вони наче й рідні люди, але такі не схожі люди між собою.
– Моєму братові Дмитрові батьки постійно в усьому догоджали, – згадує Олена, – батько пишався постійно ним: син, спадкоємець у нього хороший, надія і опора на майбутнє їх, мовляв. Дідусь наш тоді ще теж постійно все звеличував мого брата: продовжувач нашого прізвища, наша спільна гордість та надія.
«Гордість і надія» отримав від нашого дідуся до свого 18-ти річчя в подарунок стару машину, а в 22 роки за заповітом став єдиним власником дідовій квартири, на превелику радість наших родичів.
– А дівчині в житті багато не потрібно, – говорив дід та батьки Олени, – вона заміж вийде. Ось і чоловік її і буде дбати про сім’ю та забезпечувати Олену і це буде правильно.
Та сама Олена, на жаль, не знайшла багатого чоловіка. Хоча з заміжжям їй, якщо так можна сказати, пощастило з чоловіком все довелося в житті самим, зате й кредит вже виплатили, і відносини в них в сім’ї дуже хороші.
– Дмитро, до речі, теж налагодив своє життя відразу після того, як став власником житла, – згадує і зараз Олена, – тоді він відразу й одружився. Дружина його в столиці спочатку касиром в великому супермаркеті працювала, але вона хотіла жити багато завжди, її лише заможне життя влаштувало б. А коли мало заробляла, то бувало, що й їсти нічого, зате вона в модний одяг для себе купує.
Дмитро мій до грошей ставився так само, як його дружина, витрачав їх не задумуючись.
Найчастіше в сім’ї Дмитра дійсно просто нічого їсти. Тоді допомагали бралися йому батьки його та Олени зі своїх пенсій допомагали сім’ї свого сина, утримували ще й невістку і свого 10-ти річного онука, адже розраховувати було більше ні на кого.
– Працюють вони наче ж обоє, а толку немає ніякого в тому, – говорить Олена, – не вміють планувати зовсім, витрачати, відкладати хоч якійсь кошти на майбутнє, вони від зарплати до зарплати живуть. Все в кредит беруть постійно і живуть, можна сказати, в борг: на відпочинок поїхати, гарнітур, не так давно нову машину купили. Теж все взяте в борг.
І якби ж то просто взяли і все, стали гарно працювати та економили, а не витрачали кошти завжди. Ні, живе Дмитро з дружиною ні в чому собі не відмовляючи, як це не дивно.
З місяця в місяць, коли настає час чергової банківського платежу, брат Олени починає обдзвонювати свою родину: дайте в борг, кредит виплатимо цього місяця, а коли зарплату отримаємо – віддамо вам гроші.
– У тата й мами наших таких коштів й близько немає, – пояснює Олена, – рідня вже просто відмовляє йому та гроші позичати не хоче. Ні, Дмитро мій, звісно, повертає борги. Через пів року-рік після обіцяної дати. Але кому це сподобається в наш час?
Ось на початку вересня і Олені брат подзвонили: дай в борг 5 тисяч гривень, з зарплати віддамо з дружиною. На кредит треба, прострочили платіж вже, з банку нам телефонували. А Олена просто відмовила, адже розуміла добре, скільки чекати потрібно повернення тих грошей, та й набридло вже гроші позичати постійно братові, заробляючи набагато менше ніж він.
– У племінника, сина Дмитра, день народження був ось на днях, – розповідає Олена, – ми з чоловіком порадилися та вирішили якраз до 10-ти річчя подарувати йому ноутбук. Батьки живуть для себе його, у нього був старенький комп’ютер до того, але зламався. І коли Дмитро мені дзвонив, подарунок для хлопчика був уже куплений і грошей вільних у мене вже не було.
У призначений день родичі зібралися по-сімейному, посидіти, лише родина і близькі друзі, відзначити день народження хлопчика, привітати гарно зі святом дитину.
Гості, які були присутні дарували щось з одягу самій дитині, а не гроші, тому що знали, модна його мама явно вчергове купить обновку для себе лише, а не синові, йому зазвичай родичі від своїх дорослих дітей віддавали. Хто кросівки, хто куртку, адже батьки обновки дитині не дуже любили купувати, мовляв він ще малий.
– Багато він розуміє, – говорила дружина Дмитра, приймаючи допомогу, – виросте, порве той одяг, зіпсує. Вже, як підросте трохи, тоді, звісно, купуватимемо щось дорожче та гарне, а поки він малий, то і так все добре буде.
Зрозуміло, що це було справедливо, але вже була занадто помітна нерівність між нарядами мами і одягом сина, ось і намагалися родичі самі щось купити дитині підходяще, щоб порадувати його, чим дати йому гроші.
Отримавши від рідної тітоньки подарунок у вигляді новенького ноутбука, племінник весь вечір сяяв від щастя, дуже радісний був, не міг натякуватися Олені. Такий був задоволений та радий, його сама Олена таким веселим та щасливим ще ніколи не бачила.
Лише дружина Дмитра дорікнула сестру свого чоловіка:
– А говорила, що грошей в тебе немає! Відмовилася нам допомогти.
А через тиждень після дня народження хлопчикові довелося трохи розчаруватися.
– Я його біля школи зустріла якраз того дня, моя дочка там вчиться, я її забирала якраз додому, – розповідає Олена, – мене побачив, а очі зовсім невеселі опустив додолу, а сам дуже сумний був. Виявляється, мій брат з невісткою мій подарунок їх синові, той самий ноутбук, просто взяли і продали!
– Нам кредит треба було виплатити, – відповіла спокійно дружина Дмитра, – щоб проценти великі не росли, ми й так платили давно. Ми ж гроші у тебе просили, а ти не дала, а вони були, раз такі подарунки шикарні племіннику робиш!
– Пояснюю їй, що я дитині просто купила подарунок заздалегідь – марно, – засмучується Олена, – мені їх дитини шкода, а їм – ні.
– Купимо потім йому в кредит колись ще ноутбук, зараз він йому не потрібний, не на часі зовсім, – виправдовувався спокійно брат, – або добра тітка ще подарує, до закінчення навчального року ще довго.
Олена дуже добре знає, що нічого Дмитро з дружиною синові не куплять, в них зараз зовсім інші інтереси на першому місці. Племінника їй дійсно шкода, але і робити такі подарунки так часто Олена теж не може, вона отримує не настільки високу зарплату.
Ну як так можна вчинити з подарунком? Це зовсім негарно. А що можна було б зробити моїй знайомій в цій ситуації?
Фото ілюстративне.
