– Не погано наші батьки влаштувалися, – кажу я своєму чоловікові, збираючи валізи і готуючись до переїзду. – Шо мій тато, що твоя мама – то два чоботи пара.
– Якось так, – сумно погодився зі мною чоловік.
У нас в сім’ї склалася така ситуація, що комусь розповісти – не повірять. Мій батько разом з мамою мого чоловіка заради свого особистого щастя практично нас вигнали на вулицю. І тепер ми змушені переїхати на орендовану квартиру.
Мене батько виховував сам, бо мами не стало ще тоді, коли я маленькою була. Допомогти не було кому, бо ні бабусь, ні дідусів не було.
З іншими жінками стосунки у батька теж якось не складалися. Практично всім заважала моя присутність, тож батько робив вибір на мою користь, а з ними розлучався.
Коли я вчилася в школі, з нами десь два роки жила тітка Тамара. Але вона хотіла, щоб мене батько віддав в село далеким родичам на виховання. Він на таке не погодився, тому тітка Тамара пішла.
Так ми й жили вдвох із татом. Пам’ятаю, як він заплітав мені косички, як допомагав вчити уроки, як ми разом вчилися готувати.
Я знаю, що особисте життя тата склалося б, якби не я. Але він вибрав мене, тож так і не знайшов гідну жінку.
Потім я закінчила школу і поступила в університет. Там я і познайомилася з своїм майбутнім чоловіком Максимом.
Коли ми тільки почали зустрічатися, я його відразу попередила, що ніколи не залишу батька і житиму з ним разом зі своїм чоловіком та дітьми. Тоді Максим засміявся, але погодився.
Ми розписалися і стали жити в квартирі разом з моїм татом, Максим працював. Спочатку все було чудово, але з часом стосунки мого чоловіка з моїм батьком стали псуватися, вони постійно сперечалися на дрібницях.
Чоловік намагався вмовити мене переїхати і жити окремо. Але я нагадала чоловікові, що від початку попереджала, що від тата ні ногою.
Максим розумів, що сам підписався на спільне проживання із тестем, тому не став більше суперечити. Просто чоловікові хотілося бути господарем у своєму домі, а тут господар тато.
І, напевно, все могло б закінчитись розлученням. Якби не мати Максима. Виявляється, чоловік їй поскаржився, що я не відмовляюся переїжджати від тата.
Свекруха знайшла вихід. І переїхала до нас, аргументувавши все тим, що її син теж не хоче розлучатися з матір’ю.
Побачивши у дверях Анну Дмитрівну з валізами, у мене дар мови пропав.
– У моїй квартирі вже мешкають квартиранти, – з усмішкою сказала вона. – Ви мене не виженете?
А я вигнала б, не замислюючись, але Максим завадив. Після цього в нашому, і так не мирному житті, почався цілковитий хаос.
Тепер непорозуміння були не лише у Максима із моїм батьком, а й у свекрухи зі мною. Анна Дмитрівна вважала, якщо тато дозволяє собі втручатися в наші стосунки, то чим гірша вона.
– А нічого, що ви живете у квартирі мого батька? Чи ви забули? У цьому будинку він – господар! Їдьте до себе додому і там командуйте, – заявила я.
– Та мені і тут не погано. Не хочу я нікуди їхати, – зухвало відповідала свекруха.
Я бачила, що батько не втручається в наші з нею суперечки, але не розуміла, чому. Причина з’ясувалася пізніше.
Cталося те, на що не чекав ніхто. Батько зі свекрухою закрутили роман. Так як в одній квартирі не сховаєшся, нам з чоловіком незабаром стало відомо про все і це нас просто приголомшило.
– А що тут такого? Я – жінка вільна. Микола теж холостяк. Та й взагалі, з чого ми повинні перед вами звітувати?! – єхидно посміхаючись, сказала свекруха.
Далі більше – вони вирішили розписатися і жити вдвох, мовляв, ми з Максимом та дочкою завадимо їхньому сімейному щастю. Тому вони нам запропонували з’їхати на орендоване житло.
Ми просилися, щоб мама Максима впустила нас в свою квартиру, але вона не захотіла, адже там є квартиранти.
А Анна Дмитрівна не бажає втрачати джерело додаткового доходу, тому виселяти квартирантів не має наміру. А в батьківській квартирі для нас тепер місця немає, адже там тепер господарює щойно створена сім’я.
Максим радий – маму прилаштував, а заразом від настирливого тестя подалі. А я ніяк відійти не можу. Як батько міг так зі мною вчинити? Виставити рідну дочку з родиною та зв’язатися з цією неприємною жінкою!
Ситуація дуже нестандартна. Чоловік мене заспокоює, каже, що нічого страшного не сталося, а мені все це видається дуже неправильним. Як батьки могли вигнати рідних дітей і онуку на вулицю?
Після цього я їх навіть бачити не хочу. А чоловік каже, що я перебільшую.
То хто з нас правий?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
