– Я не піду на це весілля, і ніколи не прийму батькову дружину, а його самого я і знати не хочу, – заявила моя внучка.
Лілі 20 років, вона студентка. Зараз мій син її сам виховує, бо невістка важко захворіла ще 10 років тому, а рік тому її не стало. Так що на моєму синові весь цей час був і догляд за дружиною, і дитину він практично сам ростив, і гроші мусив заробляти на них усіх.
Владиславу було дуже важко, але він впорався. Дочку він ніколи не покидав, коли Ліля школу закінчувала, він оплатив їй усіх репетиторів. А потім внучка поступила в університет, на платну форму навчання, то син платить за неї по 40 тисяч гривень в рік.
І житлом він дитину уже забезпечив. Ліля ще студентка, але на неї уже чекає однокімнатна квартира в новобудові. Там вже і ремонт зроблено, і всі меблі куплені, так що заходь і живи.
Владислав вважає, що так буде правильно – коли Ліля вийде заміж, то відразу буде жити окремо.
Минув рік як не стало його дружини, і мій син нам оголосив, що збирається одружитися вдруге. Ми всі були дещо збентежені цією новиною, але я розумію, що життя продовжується. Владиславу всього 47 років, і він має право ще бути щасливим.
Його новою обраницею стала на 12 років молодша за нього жінка. Її звати Наталя, я з нею нещодавно познайомилася, і вона мені сподобалася – приємна така, і красива доволі.
Наталя сама виховує 6-річну дівчинку, хоча заміжньою вона ніколи не була.
Я не стала копатися в причинах, у кожного своє життя і свій скелет у шафі.
А от Ліля, моя внучка, захотіла дізнатися більше про цю Наталю. І накопала, що вона була багато років коханкою мого сина, і її донька – це дитина Владислава. Тобто, виходить, що мій син багато років зраджував своїй дружині.
Я спочатку не повірила в те, що каже Ліля. Але внучка мені порадила уважно придивитися до дитини Наталі, і коли я це зробила, то у мене не залишилося сумнівів – дівчина як дві краплі води схожа на мого сина і на Лілю, ну просто одне обличчя, і це не могло бути простим співпадінням.
Звичайно, що мене це мучило, я не витримала, і прямо запитала сина – чи це правда. Владислав ніколи мені не брехав, тому він вирішив і цього разу сказати все як є.
– Я давно люблю Наталю, ми знаємося вже багато років. Коли я прийняв рішення піти з сім’ї, то Віра дізналася про хворобу, і я вже не міг її залишити, – каже син. – І так, Даринка – моя донечка, а отже і твоя рідна онука, мамо, – зізнався Владислав.
Як реагувати на все почуте я не знала. Тішитися чи плакати? Але мова йде про життя мого рідного сина, і про рідну маленьку онуку, якій потрібна сім’я, потрібен батько.
Тому я попри все вирішила прийняти все, що відбулося, бо яка ж мама не бажає щастя своїй дитині. Так, мій син не правий в тому, що загуляв, будучи ще одруженим. Але ж в житті усяке буває, ніхто ні від чого не застрахований. Та свою дружину він не кинув, у біді був з нею до кінця.
І Лілю він виплекав, дав все, що потрібно, і навіть більше. І ще дасть, я в цьому впевнена. Тому я не розумію, що саме так зачепило онуку, що вона батька рідного засуджує і знати не хоче.
Ще рік-два і Ліля сама заміж вийде, тоді вона про тата і не згадає, а якщо згадає, то хіба яка допомога від нього буде потрібна. Ну хіба я не права?
Я говорила з старшою онукою, намагалася їй пояснити, що життя триває, і тепер її маленькій сестричці потрібен тато. Та Ліля мене не чує, каже, шо нема в неї ні сестрички, ні тата.
І мені заявила, що якщо я піду на це весілля, то і бабусі в неї не буде.
А мені хочеться підтримати сина. То що мені робити, як гадаєте? Дайте пораду, бо ситуація і справді не проста.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
