Я хочу попросити тебе, щоб ти прописала мого молодшого сина у себе, щоб вони з дружиною і дітьми трішки в тебе пожили, а як знайдуть роботу, то з’їдуть відразу, – просила свекруха Наталю. – Але ж прописка – це дуже серйозно, ще й діти малі, я потім проблем не оберуся, – невістка відповіла. – Тоді нехай мій син обирає – ти чи сім’я, бо нам така родичка не потрібна, – не підбирала слів мати
Наталя милувалася чудовим видом зі свого вікна своєї двокімнатної квартири в Києві. Три роки тому, ще до свого заміжжя, вона вклала всі свої заощадження у цю нерухомість, адже
Ти що, справді уявила себе італійською синьйорою? Не сміши людей? Хто там тебе в старості догляне? – сестра моя ніяк не хоче сприймати інформацію про те, що я вирішила квартиру свою в Україні продавати. Я думаю, що Люба просто сподівалася, що я впущу її в свою квартиру, адже сестра живе з дочкою і її дітьми, внуки вже підросли, їм усім там місця мало. Але я їй ніколи нічого такого не обіцяла. Квартиру я здавала, поки мене не було, а плату за оренду забирав син з невісткою. Син теж не вельми радий, що я таке собі надумала
– Я про тебе, Катерино, краще думала, їй Богу. Інші заробітчанки квартири купують, а ти вирішила продавати? Не була я в твоїй Італії і бути не хочу, але
Вранці, в переддень святого Миколая я зібрала подарунки для сестри та її дочок і вирушила в село. По дорозі часто підбираю тих, хто чекає на автобус, і ось на зупинці я побачила Христину. Христина була знайомою ще з часів, коли я жила в селі. Її я не могла забути, адже саме вона колись забрала у мене Івана – мого першого хлопця, якого я дуже любила. Та я таки зупинила авто, щоб її підвезти
Щороку на свято святого Миколая я відчуваю дивне поєднання радості та суму. Радості, бо я щиро люблю робити подарунки, а суму – тому, що я не маю сім’ї,
Коли Андрій зупинився біля крамниці “Сувеніри”, двері були замкнені. Світло горіло всередині, і це зробило його ще більш рішучим. Він забарабанив по вікну, сподіваючись, що продавець погодиться відкрити. До дверей підійшла жінка з усмішкою, трохи здивована його настирливістю. – Чому ви стукаєте? Зачинено, – сказала вона, зупинившись біля дверей. Андрій, не зважаючи на закриті двері, спробував: – Зачекайте, будь ласка! Мені потрібен свічник у вигляді трикутника з сімома свічками, дуже потрібен! Моя дружина його мріяла, і я хочу подарувати їй саме цей. Мені дуже важливо знайти його
– Андрію, я тебе чекаю. Новий рік святкуєш з нами, – мама сказала це таким тоном, що Андрій зрозумів, що відмови вона не потерпить. Новорічні свята завжди були
Ніні Михайлівні вже 70 років, але вона й досі працює прибиральницею. А все тому, що директор – її сусід, ще й в одному під’їзді живуть. А вчора вранці Петро Ігорович був дуже заклопотаний, сумний, сам на себе не схожий. Він відразу покликав до себе її: – Скажи мені, Михайлівно, ти нічого підозрілого тут вчора ввечері не бачила
Одного дня сімдесятирічна прибиральниця Ніна Михайлівна увійшла до кабінету директора підприємства – з відром в одній руці, та з великою шваброю – в іншій. – Викликали мене, Петре
Зять з донькою моєю на останні гроші в Карпати на днях поїхали, я така здивована була, що й не передати, адже вони обоє без роботи сидять. Зять, правда, якусь знайшов і вийде працювати 9 грудня, але ж не відомо, як там складеться у нього, та й зарплата там мала. Я відразу доньку набрала, мовляв, не вигадуй нічого, швидко додому збирайся. Та вона здивувала мене
Мені зараз дуже прикро дивитися на життя своїх дітей, адже вони його живуть зовсім неправильно, а прислухатися до моїх порід не хочуть. Багато знайомих кажуть, що я не
Все змінилося, коли Андрій зробив мені пропозицію. Я була така щаслива і хвилювалася одночасно. Адже я любила його, і все здавалося таким світлим і простим, поки не дізналася, що Валентина Іванівна, його мама, не приймає мою кандидатуру на невістку. Тітка Валентина, яка раніше завжди підтримувала мене, тепер сказала, що бідну сироту за невістку вона не прийме. Це було як холодний душ для мене. Я не могла зрозуміти, як так вийшло. Валентина Іванівна, яка так багато для нас зробила, чому ж тепер вона змінилася
Коли не стало мами, моє життя змінилося назавжди. Я та брат залишилися сиротами. За нами мав приглядати мамин рідний брат, але він чоловік, до того ж не сімейний,
Заробляти гроші вдома стало вже так важко, що я стала телефонувати своїй сестрі в Польщу мало не щодня. – Лесю, прошу тебе дуже, візьми мене до себе. Андрій мій вдома з донькою і батьками залишиться, а я до тебе хочу, копійку зароблю якусь. Сестра у відповідь мовчала, було добре видно, що зовсім не хоче допомогти. Леся дуже розчарувала мене, адже я так багато для неї зробила. Але я до останнього вірила, що вона таки мене до себе забере
Кажуть, що важкі часи завжди показують, яка людина перед тобою. У важкі часи краще пізнаються добрі та світлі люди. Я сама в цьому переконалася вже багато разів. Багато
На картці у Оксани було 20 тисяч гривень, і всі ці гроші вона планувала витратити на себе. Дівчина заглянула в телефон, щоб перевірити, скільки грошей у неї є на рахунку, як раптом побачила на екрані повідомлення. “Оксанко, купиш мені ляльку?”. Дівчина мимоволі усміхнулася. Писала Маринка, її 6-ти річна племінниця, молодша донечка рідної сестри. “Вибач, Сонечко. Але у мене немає грошей, твоя лялька надто дорога. Але ти напиши листа Миколаю, і можливо, якщо ти була чемною, він вислухає твоє прохання”. Оксана відправила повідомлення племінниці наперед знаючи, що воно неабияк засмутить цю маленьку дівчинку. Але в неї в голові визрів план, як зробити так, щоб щастя було більше
Оксана з нетерпінням чекала Нового року. Цьогоріч вона вирішила порадувати себе обновками – адже рік був складним, і нові речі мали б підняти настрій. Вона вже уявляла себе
Коли єдиний син розлучився, Галина дуже тужила, адже у неї більше нікого не було крім нього, а вона так любила невістку і онука свого. Та Петро з Надією розлучилися з суперечкою, тому невістка розсердилася і з свекрухою не підтримувала зв’язок. Як тільки Галина не старалася, як не просила, але Надія не ходила до неї і до себе кликала зрідка. Онук з бабусею спілкувався холодно, а останнього разу ледве її впізнав. А коли свекрухи не стало, Надія приїхала квартиру її на сина оформляти, адже він єдиний спадкоємець її. – Як таке може бути – вона ж так свого онука любила, а залишила його ні з чим? Її квартира тепер власність чужих людей
Важко навіть передати, що відчувають батьки, коли їх діти, по тій чи іншій причині розлучаються, не важливо вже, хто в цьому винен, але бабусі з дідусями не завжди

You cannot copy content of this page