Важко навіть передати, що відчувають батьки, коли їх діти, по тій чи іншій причині розлучаються, не важливо вже, хто в цьому винен, але бабусі з дідусями не завжди можуть потім спілкуватися зі своїми онуками.
І, хто б там що не говорив, але найважче саме батькам з боку батька, бо найчастіше діти залишаються з матір’ю і батьки з її сторони й далі мають онуків.
Зараз багато людей можуть говорити – воно й зрозуміло, раз дитина з мамою, то й батьки з її сторони рідніші, адже більше часу їм приділятимуть і виховуватимуть їх.
Але це далеко не завжди правда, адже батьки не винні в тому, що їх діти розлучаються і точно мають право бути присутніми в житті онуків, але, на жаль, досить часто це не так. Але, як тут знайти вихід?
Весілля у Надії та Петра було гарне та пишне, багато людей запросили, а все пристаралися для гарного святкування саме батьки нареченого.
Мама й тато Петра хотіли, щоб було, як і в інших людей, щоб діти ними гордилися. Вони гарно прийняли невістку.
А згодом Надія дізналася, що чекає дитину, Петро давно мріяв про сина, тому був щасливим, а ще більше раділи його батьки, що тепер матимуть онука, про якого чимало років мріяли.
Після народження синочка Надія ще довго була в стаціонарі, свекруха її, Галина Дмитрівна, щодня бігала до неї, носила гарячу домашню їжу, а коли невістку виписали додому, то свекруха ще й туди ходила щодня і в усьому їй допомагала.
Ще вся родина дивувалася, що свекруха для Надії робить більше, як мати рідна, але схоже, що сама жінка наче не помічала того.
Скоро Галина Дмитрівна залишилася без чоловіка і ще більше горнулася до свого сина, його дружини Надії та маленького онучка. Увесь вільний час вона проводила з дитятком.
А потім у Надії і Петра сімейне життя не склалося, на жаль, подружжя розлучилося з суперечкою, Надія забрала сина та відразу поїхала до своїх батьків.
Найбільше цьому засмутилася якраз її свекруха, адже тепер вона ні Надії, ні онучка не бачила, лише інколи могла завітати до них, з дозволу своєї невістки. Іноді навіть могла говорити з онуком по телефону, але й то не завжди.
Та доля Галини Дмитрівни була гіркою. Згодом не стало її єдиного сина Петра.
Мама залишилася зовсім одна у своїй великій трикімнатній квартирі. У неї нікого крім онучка не залишилося.
Вперше Надія зі своїм сином запросили бабусю до себе в гості, коли малому виповнилося 10 років. Що тільки бабуся не навезла своєму онукові, дві сумки подарунків та різних речей, адже старанно готувалася не один місяць до цього дня.
Хлопчик швидко підростав, з часом він все сухіше говорив з бабусею, а коли вона йому телефонувала, відповідав, що в нього на неї часу немає. А останнього разу, коли бабуся приїжджала в гості, він навіть не відразу її впізнав.
А нещодавно Галини Дмитрівни не стало, Надія з сином прощатися з нею не приїхали, щось там не вийшло у них.
Невістка явилася аж через декілька днів, щоб дізнатися, як квартиру оформити і документи якісь шукати у ній, адже у Галини Дмитрівни один рідний спадкоємець, її онук – син Надії.
Та коли Надія дізналася, що квартира її свекрухи належить вже зовсім чужій людині давно, адже мати оформила дарчу на свою рідну сестру, щоб її діти її доглядали, засмутилася дуже.
Надія не могла зрозуміти, бабуся так сильно любила онука, на все була готова заради нього, а залишила його, врешті, ні з чим.
Виходить, її почуття були не щирими та любові ніякої до дитини не було? Як ви гадаєте – це дійсно так було?
Фото ілюстративне.
