Кажуть, що важкі часи завжди показують, яка людина перед тобою. У важкі часи краще пізнаються добрі та світлі люди.
Я сама в цьому переконалася вже багато разів. Багато людей, останнім часом, просто пішло з мого життя і я не шкодую зовсім за ними, адже думаю, що варто навчитися жити без людей, які навчилися жити без вас.
Інша справа, коли це рідна людина. Ось тут зовсім не просто, на жаль. І у мене, саме такий випадок якраз.
Моя сестра Леся зі своїм чоловіком живуть у Польщі вже більше 10-ти років.
У Лесі там вже є власна, досить таки непогана, квартира, у кожного по автомобілю, діти їх теж навчаються гарно у хороших навчальних закладах. Загалом, життя їх складається дуже добре там.
А все, заради правди скажу, починалося у них досить таки сумно.
Чимало років тому Леся залишилася без роботи, чоловік її теж заробляв суцільні копійки, можна так сказати, важко було їм з двома дітьми. І якраз саме тоді вона й познайомилася з однією жінкою, вона приїжджала провідувати батьків в наше село, а сама з сім’єю вже багато років жила в Польщі.
От і стала вона розповідати моїй сестрі про те, як там гарно живеться, високі зарплати, які вона вдома й не бачила ніколи, впевненість в завтрашньому дні, загалом вона тепер дуже там щаслива, що колись свого часу поїхала жити за кордон, діти її теж вже мали добру освіту і повертатися в Україну додому зовсім не хотіли.
От якраз тоді Леся в мене з чоловіком і в мами позичила гроші та вирішила теж з сім’єю поїхати з тією жінкою. Вона обіцяла допомогти сестрі вже там на місті.
Відтоді життя моєї Лесі дуже змінилося, вони з чоловіком якось дуже швидко знайшли хороші роботи, стали непогано там заробляти, приїжджає до нас вона частенько, як справжня панятка: гарно одягнена, нафарбована, ще й веде себе постійно, наче з вищого сорту.
Гроші позичені Леся повернула нам дуже швидко, щиро дякувала, що допомогли.
А я залишилася жити з чоловіком в селі в хаті разом з нашими батьками.
Минулий рік був дуже непростим для нас, на жаль, я залишилася без роботи, у чоловіка теж підробітки сезонні, а у нас донька навчається в столиці, маємо допомагати їй, ще й житлом забезпечити на майбутнє хочеться.
І я, і мій чоловік хочемо, щоб донька жила в місті, побачила гарне життя, а не як ми з батьком постійно пораємося з ранку до вечора в цьому господарстві, нічого не бачимо за працею важкою.
Я стала натякати сестрі, щоб вона мене забрала до себе, допомогла влаштуватися трохи, адже я не впораюся там сама, адже за кордоном не була жодного разу, а потрібно хорошу знайти роботу.
Як не дивно, але Леся постійно чомусь змовчувала, як лише я починала говорити про це, вона оминала ці розмови, а коли я їй сказала прямо, то Леся пояснила, що там їм зараз теж дуже непросто і допомогти мені вона не може нічим.
Сказати, що я була неприємно здивована і розчарована дуже – не сказати нічого.
З нашого села зараз багато і чоловіків, і жінок працюють у Польщі, я не розумію, про які перешкоди говорить сестра. Не розумію, чому вона мені категорично допомогти не хоче, адже знає, як ми важко тут зараз живемо.
Я навіть й натяку не давала, що буду жити в неї, відразу й сказала, щоб допомогла мені якусь кімнату знайти, або відразу шукала роботу, де дають житло на термін праці.
Чи, можливо, Леся хоче, щоб я жила в селі з батьками, адже вони вже немолоді у нас, й надалі і доглядала їх на старості років, бо повертатися в Україну вона зовсім не збирається. Можливо, вона хвилюється, що якщо і я поїду за кордон, то їй доведеться їх до себе забирати?
В чому причина? Як гадаєте?
Фото ілюстративне.
