– Андрію, я тебе чекаю. Новий рік святкуєш з нами, – мама сказала це таким тоном, що Андрій зрозумів, що відмови вона не потерпить.
Новорічні свята завжди були особливим часом для Андрія. Це було моментом, коли сім’ї збиралися разом, коли серце наповнювалося теплом, а сміх і радість заповнювали кожен куточок будинку. Але цього року було інакше. Він не міг позбутися відчуття порожнечі. Як би він не намагався, у його душі залишалася темна пляма, яку він не міг зафарбувати.
Раніше, коли він і Оксана були разом, він ніколи не сумнівався в своїх почуттях. Вони мріяли про спільне майбутнє, уявляли, як зустрінуть свята разом, як діти будуть співати різдвяні пісні, а вони даруватимуть одне одному подарунки під ялинкою.
Та життя внесло свої корективи. Між ними з’явилася прірва, і ця прірва була не з-за відсутності кохання, а через невірні рішення, через страх, через непорозуміння. Мама Андрія не хотіла такої невістки, і з часом таки переконала сина, що Оксана його не варта.
Оксана була сильною, але дуже ніжною. Вона вміла дарувати тепло, навіть коли сама потребувала підтримки. Вони стикнулися з проблемами, і замість того, щоб разом їх вирішувати, Андрій прийняв рішення піти. Він обрав шлях, який вважав правильним, не подумавши, що, можливо, треба було залишитися і боротися за свою любов.
Але тепер все змінилося. Він зрозумів, що без Оксани не може бути щастя, що навіть найбільші труднощі не варті того, щоб відмовлятися від людини, яку любиш.
В останній день грудня Андрій згадав про свічник. Це була маленька річ, але для Оксани свічник у вигляді трикутника з сімома свічками був особливим. Вона часто згадувала його, коли вони разом обирали новорічні подарунки, мріяли про свята, коли ще були разом. І зараз, дивлячись на своїх знайомих, котрі вже готувалися до свят, він усвідомив, що це свято він може зробити особливим, якщо подарує свічник саме Оксані.
Але коли він зупинився біля крамниці “Сувеніри”, двері були замкнені. Світло горіло всередині, і це зробило його ще більш рішучим. Він забарабанив по вікну, сподіваючись, що продавець погодиться відкрити.
До дверей підійшла жінка з усмішкою, трохи здивована його настирливістю.
– Чому ви стукаєте? Зачинено, – сказала вона, зупинившись біля дверей.
Андрій, не зважаючи на закриті двері, спробував:
– Зачекайте, будь ласка! Мені потрібен свічник у вигляді трикутника з сімома свічками, дуже потрібен! Моя дружина його мріяла, і я хочу подарувати їй саме цей. Мені дуже важливо знайти його.
Жінка на мить замислилася, потім відчинила двері й простягнула йому свічник, який був схожий на той, який він шукав. Але цей був червоний.
– Ось, візьміть цей. Він, може, не зовсім такий, але я думаю, ваша дружина буде рада. З Новим роком! Бажаю, щоб все у вас складалося добре.
Андрій відчув безмежну вдячність, усміхнувся, взяв свічник і відплатив продавчині словами:
– Спасибі, ви Ангел! Ви не уявляєте, як важливо для мене це зараз. Я цього не забуду.
Вже з подарунком в руках, він сів в машину й вирушив додому. Шлях був коротким, але кожна хвилина його серце билося швидше. Він дуже прагнув, щоб все було як раніше.
Він підійшов до своєї колишньої квартири і зупинився перед дверима, слухаючи. З усіх боків долинали звуки святкової суєти: люди готувалися до святкувань, гучно сміялися, обговорювали плани на Новий рік. Але в його квартирі було тихо. Ні звуків, ні святкових приготувань.
Коли він відчинив двері своїм ключем, він побачив те, що одразу нагадало йому про все: маленька ялинка, прикрашена мішурою, стояла біля вікна. І Оксана, яка стояла в дверях кімнати. Вона дещо схудла, але виглядала такою рідною і красивою, як колись. Її погляд був одночасно здивованим і щасливим. Вона дивилася на нього так, наче нічого не змінилося, і вони могли б одразу повернутися до того часу, коли все було добре.
– Прийшов, – мовила вона, не одразу ступивши крок.
– Вибач, що залишив тебе одну.
Андрій відчув, як важко йому сказати ці слова. Це було справжнє каяття. Він не зміг зупинити себе й не зміг стримати погляд.
Він простягнув їй свічник.
– Ось, це для тебе. Мені дуже важливо, щоб ти це мала, – сказав він.
Оксана з усмішкою поставила свічник на полицю, і її очі засвітилися радістю.
– Де ти знайшов його? Це чудово, я навіть не думала, що ще можу отримати таке на свято. — Вона обійняла його, і вони просто стояли так, довго, ніби всі роки розлуки забулися за одну мить.
– Вечерятимеш? – запитала вона, не відпускаючи його.
Вони дивилися один на одного. І слова були зайвими. У цей момент не було потреби нічого говорити. Все було зрозуміло. Вони не могли більше жити одне без одного, не могли приховувати свої почуття.
Андрій подзвонив своїй матері і сказав, що Новий рік він зустріне з дружиною. Слухати невдоволені повчання матері Андрій не став, він просто відключив телефон. Це була велика перемога для нього – він відчував, що нарешті все стало на свої місця.
Цей Новий рік для Андрія з Оксаною став найщасливішим. Відтоді вони не розлучалися. А на Різдво їх було уже троє – Андрій забрав кохану з лікарні, у них народився хлопчик.
Іноді життя ставить перед нами випробування, щоб ми зрозуміли, як важлива любов, і наскільки цінні справжні почуття. Але як би важко не було, жодне горе не здатне подолати те, що ми створюємо разом, коли любимо. І це є найцінніше, що в нас є.
А той червоний свічник Оксана береже як особливий талісман їхнього кохання. Кому судилося бути разом, їх ніхто не в змозі розлучити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
