op

– Що це ти, мамо, собі надумала, в 60 років розлучатися? А батька ти на кого залишаєш? – стала картати мене донька. Вони всі думали, що я жартую,

– То, Анно, звичайно не моя справа, і якщо не хочеш – не відповідай, але куди ти діваєш свою зарплату? – якось запитав мене Роберто, син синьйори Амелії,

– Чому ти так вперто не хочеш їхати до моєї мами? Адже вона нас чекає, – каже мені чоловік. – Ми маємо її уважити, це ж не важко.

До приїзду свахи я готувалася так, наче до мене в гості має англійська королева завітати. Я наслухалася про Олену Вікторівну стільки всього, що і не уявляла, як я

– Вибачте, свахо, але квартиру ви маєте моїй доньці залишити. Уляна не винна, що ваш син собі іншу знайшов. А куди вона зараз з двома дітьми піде? –

– Ти, Тетянко, вибач, але квартиру нашу ми твоїй сестрі подаруємо, – виправдовуються переді мною батьки. – Оксанці важко, вона сама дитину виховує. Мої батьки постійно шкодують сестру,

Коли в моєму житті склалася непроста ситуація, я навіть не уявляла, що може прийти на допомогу практично чужа мені людина. Тепер я визнаю, що несправедливо ставилася до Марії,

– Свої обіцянки треба виконувати, так що, мамо, ми розраховуємо на тебе, – сказала мені Зоряна, моя донька. Мова йде про те, що в минулому році я приїхала

– Мамо, рано тобі ще про заповіт думати, навіщо зараз ворушити це питання? Живемо собі та й живемо, в усіх є дах над головою, – намагалася я переконати

– І для кого ти стільки подарунків везеш, Галино? Ти ж казала, що не отримають діти від тебе нічого? – питає одна заробітчанка іншу. – Казала, але передумала.