– Мамо, рано тобі ще про заповіт думати, навіщо зараз ворушити це питання? Живемо собі та й живемо, в усіх є дах над головою, – намагалася я переконати маму не поспішати, але вона вирішила уже зайнятися питанням спадщини і написати заповіт.
Мамі моїй 63 роки, вона добре виглядає, і чудово почувається, але хтось її накрутив, що краще зараз зробити заповіт, і не хвилюватися потім, як воно буде.
– Я ж заради вас і стараюся, – каже мама. – Не хочу, щоб як мене не стане, ви з братом ворогами були.
Нас у мами двоє: я і мій брат Михайло. Брат одружений, давно живе окремо у власній двокімнатній квартирі. Так що у нього на даний момент часу все добре. Він би ще не скоро про спадщину згадав, якби не мама.
Я теж була заміжньою, жила з чоловіком у житлоплощі його батьків. Але моє сімейне життя дало тріщину, я розлучилася і разом з донькою повернулася до нашої мами в її трикімнатну квартиру, де живу вже 10 років.
Брат не мав нічого проти, адже мама під моїм постійним наглядом. І все було добре, поки мама не почала цю справу з заповітом.
Мама вирішила, що свою трикімнатну квартиру вона запише не на нас з братом, а в число спадкоємців включить ще й мою доньку. Вона бачила, що мій колишній чоловік нам з дитиною практично нічим не допомагає, тому мама вирішила таким чином нас підтримати.
Брату ця мамина ідея не сподобалася, бо він вважав, що житло наших батьків має ділитися на нас двох.
– У мене теж є діти, але чомусь мама їх в заповіт не включає, – ображено каже Михайло.
Але воля матері обговоренню не підлягає, вона таки вважає, що правильно буде, якщо дві третіх її квартири належатиме нам з донькою, і одна третя брату.
Михайло наче змирився, а потім прийшов до нас з пропозицією.
– Нехай буде так, як мама хоче. Але тоді я пропоную тобі, сестричко, зараз у мене викупити мою частку, і тоді відразу вся квартира належатиме вам, – каже.
Пропозиція непогана, я теж так вважаю, що було б добре, якби ми вже зараз про все домовилися, але є одна проблема – я не знаю, звідки мені взяти 15 тисяч доларів.
Михайло сказав, що по найскромніших розрахунках мамина троячка коштуватиме 45 тисяч доларів. Отже, я йому віддаю 15 тисяч і ми квити.
Брат мій добре живе, а для мене 15 тисяч – це шалені гроші. У мене немає такої суми. Позичити в когось – теж не варіант, бо треба віддавати, та й треба мати в кого позичити, адже не кожен, навіть добрий знайомий чи родич готовий позичити таку суму.
– Бери кредит, – спокійно радить мені брат. Йому добре говорити, для нього це невеликі гроші, а мені доведеться до пенсії їх відавати з моєю то мінімальною зарплатою.
Що мені тепер робити – я просто не уявляю. Нехай все йде як іде – спочатку поділимо на трьох, а потім розберемося, чи краще зараз викупити у брата його частку? Але звідки мені взяти цю суму?
Не розумію, навіщо мама зараз все це почала? Та й брат добрий, почекати не може, вже йому грошей треба, хоча він добре знає, що в мене немає звідки їх взяти.
Як вважаєте, що в моїй ситуації буде краще?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
