Життєві історії
Мені 40 років, я заміжня, у мене є чоловік і дитина. Я давно живу самостійним життям, а нещодавно мені зателефонував брат і сказав, що я маю забрати до
Саме в цей момент, мені так непросто на душі, думаю мене можуть зрозуміти лише ті люди, чиї тато з мамою вже на небесах, лише вони були в моїй
Ми з своїми сватами спілкувалися непогано, поки вони у нас гроші не позичили, от тоді ми і побачили, що це за люди. Йдеться про доволі велику для нас
Можливо, я трохи й перегнула палку, але, якщо щиро казати, не так вже потребую одягу якогось, щоб обноски носити після когось, тим паче після чужої людини. Тим більше,
Ні, житло у нас є, звичайно, нехай воно просто моє, але я слова жодного разу не сказала в докір чоловікові ніколи за це, що це не його квартира,
Одного дня, як не прикро, але так і сказала мені моя рідна донька, що в бідності вона вже пожила досить довго, що мене має все влаштовувати, що зі
Марія чекала гостей –щонеділі до неї в гості приходила донька з зятем і внучкою. Це були для жінки найщасливіші години. Христину вона дуже любила, тішилася за щастя дочки,
На минулих вихідних ми всією родиною поїхали в село, у тітки нашої був ювілей, 80 років, то ж ми вирішили посидіти по-родинному. Але мій рідний брат все зіпсував,
Раз вирішила я вже сюди написати, то хочеться лише правду розказати усю. От я дуже не люблю всі ці такі гарні вислови, типу: «Чужих дітей не буває!» Ще
Так склалося, що свою дочку я ростила сама. Щоб якось вижити і дати собі раду, я почала шити. Спочатку для себе і для дочки, потім для сусідів, а