Мені 40 років, я заміжня, у мене є чоловік і дитина. Я давно живу самостійним життям, а нещодавно мені зателефонував брат і сказав, що я маю забрати до себе нашу маму, адже я – рідна дочка, тому я маю доглядати маму.
Я відмовила брату, пояснила, що я не відчуваю такого обов’язку. З мамою і братом я не спілкувалася багато років. Чоловік каже, що мені нема про що хвилюватися, а я міркую, чи правильно зробила, коли відмовилася забирати маму до себе.
Руслан – мій старший брат, різниця у нас 8 років. Коли мені було 3 роки, наші батьки розлучилися. Мама багато працювала, ми з братом часто залишалися вдома одні, і стосунки у нас були не найкращими. Мама завжди любила брата більше, ніж мене, що б не сталося, винною завжди була я.
Потім брат одружився і привів невістку до нас додому. Ольга була старша за брата на 4 роки, вона вже була заміжня і у неї був син.
Маленького сина Ольги мама прийняла відразу, з невісткою потоваришувала, а я, як і раніше, в сім’ї була невдячною та крайньою в будь-яких ситуаціях. Тому закінчивши школу, я поїхала поступати в університет.
На першому курсі мене розшукав рідний тато. Батько тепер був удівцем. Він забрав мене до себе.
Щоправда, часу на спілкування з татом залишалося мало. Батька не стало за кілька місяців, я доглядала його до останнього.
Потім я вийшла заміж, батькову однокімнатну квартиру ми продали, дещо додали і купили спільне житло. Моєму братові це дуже не сподобалося, він вважав, що я зрадила нашу маму, яка нас виховала одна, сподіваючись, що ми будемо опорою і допомогою в старості…
Ми не спілкувалися багато років, і ось нещодавно брат знову з’явився в моєму житті. Він мені розповів, що вони з дружиною давно живуть окремо від мами, а мамі догляд потрібний.
На думку брата, його дружина – всього лиш невістка, і не зобов’язана доглядати нашу маму, а я – рідна дочка, і це мій святий обов’язок. Тому він наполягає, щоб маму я забрала до себе.
Брату я відмовила, нагадала, що він завжди був улюбленим сином, і що свою квартиру мама віддала йому, і що все життя мама допомагала тільки його родині. То ж нехай він тепер думає.
Але інколи я себе питаю, чи правильно я поступила, коли відмовилася забирати до себе маму?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
