Життєві історії

– Марто, мама нас у неділю запросила на свій ювілей. Сподіваюся, ти не проти, – каже мені чоловік. Я знала, що у свекрухи наближається день народження, таке забути

– Синку, а чому ти прийшов один? Де Софія? – розгублено запитала я, коли побачила, що на дачу Юрій приїхав один. – Вона щось себе не дуже добре

– Ти – мама, хто як не ти мені допоможе? – заявила мені моя молодша донька, яка стикнулася з певними труднощами в житті. – Внуки важливіші за гроші,

– Рибний суп? В неділю? Ви це серйозно? – свекруха гидливо скривилася, дивлячись на обідній стіл сина. Ніна опустила очі, Артем поспішив її заспокоїти і владнати ситуацію. –

– Це моя квартира і я вирішую, хто тут буде жити, – заявила нам мама мого чоловіка, а ми з Ігорем стояли в дверях і не знали, проходити

– Марійко, ти знаєш, що я люблю тебе, і що ми з тобою ніколи і не сварилися серйозно, а всі рішення разом приймали. Але цього разу хочу тобі

– Це не правильно, мамо. Повір, ти пошкодуєш про цей свій крок, адже ні одна нормальна жінка не проміняє дітей на чоловіка, – мій син Зеновій намагався достукатися

У всіх негараздах прийнято звинувачувати свекрух, але в моєму випадку, мало того що я не винна, так ще й не знаю, що робити. Мені 54 роки, у мене

– Артеме, гроші потрібні, нам до кінця тижня треба сплатити щомісячний кредит, – Ліза намагалася якомога м’якше пояснити чоловікові, що ситуація складна – далі нікуди. – І що

– Ольго Владиславівно, вам доставка, – каже мені Марта, моя помічниця. – Невже знову квіти? – здивовано питаю. – Так, ще більший букет, ніж минулого разу. Ой, Ольго