– Марійко, ти знаєш, що я люблю тебе, і що ми з тобою ніколи і не сварилися серйозно, а всі рішення разом приймали. Але цього разу хочу тобі сказати, що таки ти не права, – Василь опустив голову, а потім перевів свій погляд у вікно.
– І я тебе, Василю, люблю і поважаю, за 40 років нашого спільного життя не пригадую, щоб я тебе колись не послухала. Та зараз, звиняй, але я таки буду продовжувати наполягати на своєму – нашу хату треба на Миколу записати.
Нехай хлопець переїжджає до нас і господарює. І нам буде підмога, і у нього буде справжній дім. Може так і швидше одружиться, невістку приведе, діточок нам народять, – Марія так замріялася, що аж очі закотила.
– Не можу не погодитися з тобою, Марійко, Микола – дуже гарний хлопець, він же нам як син. Не пригадую, щоб він нам хоч колись у чомусь відмовив. Але сама зрозумій, Оксана – моя єдина племінниця, до того ж, їй зараз дуже потрібна допомога, адже після розлучення вона залишилася і без даху над головою, і з двома дітьми.
Василь дав ясно зрозуміти дружині, що він вже все вирішив, і їхній добротний будинок він хоче віддати своїй племінниці Оксані.
Марія з Василем прожили чудове життя, багато чого пристарали, дім гарний збудували, але Господь не дав їм діточок. Довго вони чекали, вірили, що одного разу це станеться, а потім змирилися і стали жити для себе.
У Марії був рідний брат Іван. Чоловік мав дружину і двоє дітей, а потім виявилося ще й так, що на стороні у нього син з’явився.
Його коханка принесла дитину йому додому і сказала, що він батько, то ж нехай виховує. Дружина Івана з неохотою прийняла дитину, тому і ріс малий Миколка при рідному батькові сиротою.
А Марія душі не чула в племіннику, часто забирала його до себе. І Миколка прикипів до Марії з Василем. Коли виріс, то став для них серйозною підмогою – і паркан полагодить, і город скопає, і з ремонтом допоможе.
Батька не стало, а мачуха пасинка хоч і не виганяє, але і жити нормально не дає. Тому Марія вирішила, що їхній будинок по праву має належати Миколі, бо хлопець і заслужив, і потребує дуже.
Василь же наполягав на тому, що він свою племінницю обділити він не може, і тому якщо їй не можна всю хату віддати, то хоча б треба розділити наполовину на двох з Миколою.
– І як ти собі це уявляєш? Ми на них двох дім запишемо, і що? Як вони його поділять? У Оксани діти. А Миколі треба свою сім’ю створювати.
Та й якщо по справедливості говорити, то родинні зв’язки щодо нас у них однакові, але ж від Оксани твоєї ніякої допомоги, а Микола тут стільки всього для нас зробив. Я за справедливість – Микола більше заслужив, тому беремо його до себе, і переписуємо дім на нього, – заявила Марія.
Василь важко зітхнув і знову подивився у вікно. Не хотілося йому з дружиною сваритися, хороша вона у нього дуже. Але і Оксану він любив і не хотів скривдити. Її батьків теж уже немає на цьому світі, вона заміж вийшла і в невістки пішла. Двох діточок народила, от тільки з чоловіком у них не склалося, і він виставив її разом з дітьми практично на вулицю.
Оксана зараз в місті квартиру знімає, і ледве зводить кінці з кінцями. Тому дім їй би став у нагоді точно.
– Марійко, важко нам вирішити, тому пропоную тимчасово відкласти це питання. У мене в неділю день народження, давай покличемо і Миколу, і Оксану, подивимося на них обох, може щось і придумаємо, – раптом запропонував Василь.
Марія погодилася і стала готуватися до свята. В неділю спочатку приїхала Оксана з дітьми, бо не мала їх на кого залишити, а потім підійшов і Микола.
Господиня дому приготувала багато смачних страв і щедро пригощала гостей. А Василь сидів з ними за столом і розважав їх цікавими бесідами, що що, а говорити гарно він завжди вмів.
Проте, для себе зрозумів Василь, що вибір між ними зробити таки дуже важко, бо обоє рідні племінники, обоє хороші і обом треба.
Свято вдалося на славу і господарі будинку запропонували племінникам залишитися у них на ніч, постеливши їм в різних кімнатах.
Оксана уклала дітей, а потім повернулася на кухню, щоб допомогти Марії з посудом. Удвох вони швидко справилися, після чого жінка вийшла на двір подихати свіжим повітрям і на зорі подивитися.
Василь знову сів на своє улюблене місце біля вікна. Тільки хотів сказати Марії, що не знає вже як правильно вчинити, кому віддати будинок, як раптом від побаченого аж привстав.
– Марійко, а може і не треба нам буде робити вибір, ану, ходи-но сюди, – пожвавився Василь.
Марія підійшла до вікна і посміхнулася. Тепер і вона бачила те ж, що і Василь.
На подвір’ї Оксана стояла не одна, біля неї був Микола, який дивився на неї закоханими очима – сподобалася йому Оксана дуже, попри те, що і розлучена, і дітей має.
Василь обійняв свою Марійку, щось всередині їм обом підказувало, що справа уже вирішена.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
