– Марто, мама нас у неділю запросила на свій ювілей. Сподіваюся, ти не проти, – каже мені чоловік.
Я знала, що у свекрухи наближається день народження, таке забути не можливо, бо вона вже кілька тижнів веде розмови про те, як і де вона має святкувати. Ідей було багато – від скромних посиденьок в її квартирі, до шикарного відзначення в найдорожчому ресторані.
Я не стала втручатися, бо добре знаю характер свекрухи і розумію, що вона і так зробить все по-своєму. Тому просто чекала на запрошення.
– Мамі 60 років, що ти вирішив їй подарувати? – питаю я чоловіка.
– Ще не знаю, потім щось придумаємо. Головне, не забути купити квіти, бо мама нам цього не пробачить, – відповів Руслан. Але при цьому він якось дуже дивно став ховати очі, і це мене насторожило.
– Добре, я замовлю гарний букет, – пообіцяла я. – То де ж буде святкування? – питаю.
– А, й справді, забув тобі сказати, мама замовила “Райський сад”.
– Що? Та це ж найдорожчий ресторан у нашому місті! – я вже почала нервувати.
– А хіба моя мама не варта? Цілком можливо, що таке грандіозне святкування більше собі і не влаштує, – заступився за свою маму чоловік.
Я би не мала нічого проти, нехай свекруха святкує де хоче, але ж я підозрюю, хто має за все це дійство платити. Мій чоловік у свекрухи єдиний син і вона завжди сподівається, що саме він перекриває всі її значні витрати.
З іншої сторони, я розуміла, що це і так станеться – хочу я того чи ні, тому вирішила відпустити ситуацію – нехай все буде як має бути.
Гроші у нас з чоловіком є, останні кілька років ми багато працювали і збирали гроші, бо у нас є мрія – купити собі дачу.
Квартира у нас є, гарна, трикімнатна, то мені мої батьки подарували. Нам її повністю вистачає. Але у нас є двоє дітей, і їм не завадило б на вихідних побути на свіжому повітрі. І нам теж треба відволіктися від важкого трудового тижня, тому дача – це саме те, що треба.
Я вже мрію, як посаджу квіти, буду вирощувати овочі, зелень, фрукти і ягоди. У мене вже все готово, я навіть насіння вже придбала. І дачу ми знайшли, залишилося лише оформити акт купівлі-продажу. Грошей нам впритул вистачає, тому я і не хочу, щоб чоловік надто сильно витрачався на мамин ювілей.
Не встигла я відійти від цієї новини, так відразу послідувала ще одна. Прийшла до нас свекруха, сказала, що була неподалік і зайшла, але я в цю версію не повірила, я занадто добре знаю цю людину.
Щоб зайвий раз не нервувати, я пригостила маму чоловіка сніданком, і сказала, що мені треба в магазин.
Коли я повернулася додому, свекрухи у нас уже не було. Але чоловік сидів якийсь надто накручений.
– Марто, нам поговорити треба, – каже. – Присядь.
Я присіла, і щось мені підказувало, що нічого доброго він мені зараз не скаже.
– Одним словом, дачу ми купуємо собі, але оформляємо на мою маму. Це і буде наш подарунок на її ювілей, – заявив чоловік.
Витріщивши на нього очі, я категорично заявила, що цього не буде.
– Не злись, це чиста формальність. До мами на ювілей прийде багато співробітників, всі родичі з села приїдуть, двоюрідні і троюрідні сестри, от вона і хоче перед ними показатися, що вона у дітей своїх заслужила на такий шикарний подарунок, – пояснив чоловік.
– Все одно, я проти, не буде цього. Ці гроші – наші спільні, і лише ми двоє разом маємо вирішувати, як їх витратити, – нагадала я.
– Марто, почни думати! Ми не можемо мамі подарувати що-небудь, а вона сама хоче, щоб ми її привітали саме так. Чого ти боїшся? Дача наша, мама туди хіба що в гості заїжджатиме. Їй зараз важливо показатися перед гостями. До того, ж у мами єдиний син, і кому як не мені усе це дістанеться? – чоловік з усіх сил намагався мені пояснити, що нічого страшного не відбувається.
Я своєї думки не змінила – я проти. Просто не розумію, як взагалі свекруха могла таке вигадати? За великим рахунком, батьки чоловіка йому нічого не дали, а мої подарували мені квартиру. І зараз ще ми, за свої гроші маємо купувати свекрусі дачу?
Як на мене, це не нормально. А яка ваша думка? І що мені зараз робити, не розлучатися ж мені з чоловіком через дачу?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
