– Це не правильно, мамо. Повір, ти пошкодуєш про цей свій крок, адже ні одна нормальна жінка не проміняє дітей на чоловіка, – мій син Зеновій намагався достукатися не то до моєї свідомості, не то до совісті.
Я його слухала, і як це не дивно, але перший раз в житті не відчувала жодних докорів сумління.
Сина мого збентежив той факт, що він почув, що я заміж виходжу. А мені 57 років, і на його думку, люди в моєму віці готуються до пенсії, і аж ніяк не до сімейного життя.
Та для себе я вже прийняла рішення – синові я вже достатньо допомогла, тепер пора про себе подумати.
Зеновій одружився 9 років тому. Добре пам’ятаю той день, коли він привів до нас додому Катерину.
– Знайомся, мамо, це – моя наречена, – каже син, щойно я йому відчинила двері.
– Ну якщо наречена, то заходьте, будем чай пити, – кажу.
Зізнаюся, я була здивована, бо не знала, що син серйозно з кимось зустрічається, але новина про те, що він планує одружитися, мене потішила. Та й дівчина мені на перший погляд видалася непоганою.
– Мамо, а можна ми перший час поживемо у тебе, бо у батьків Каті місця нема, квартира у них також двокімнатна, але у Каті є ще молодші брати-близнюки. А ти одна живеш. Впустиш, мам? – взмолився син.
Яка мама не допоможе своїй дитині? От і я допомогла – прийняла їх до себе, виділила їм більшу кімнату, а сама переселилася в меншу. Я була впевнена, що ми уживемося. А син з невісткою таким чином зможуть швидше відкладати гроші на своє житло.
Тільки от відкладати вони не могли, бо не мали звідки. Син стабільної роботи не мав, перебивався тимчасовими заробітками, а невістка ніде не працювала, сиділа вдома і спала до обіду.
По господарству Катя мені нічого не допомагала, навіть посуд за собою не мила. Я спочатку думала, що їй незручно в чужому домі господарювати, тому дала їй час звикнути.
Але минуло кілька місяців, а нічого не змінилося. Одного разу Катя вийшла з кімнати ближче до обіду, це вона щойно прокинулася, в руках у неї було кілька брудних горняток від кави. Вона їх поклала у раковину, і хотіла вже повертатися в свою кімнату, але я її зупинила.
– Катерино, а хто за тебе посуд помиє? Я вам не прислуга, – кажу з докором, бо мені все це вже добряче набридло.
Невістка вернулася і помила ці чашки, а потім зачинилася в своїй кімнаті. Не знаю, що вона нарозповідала Зеновію, тільки коли він повернувся з роботи, він мені заявив, що вони з дружиною з’їжджають від мене.
– Тобі якісь там брудні чашки важливіші за рідних дітей? Добре мені казала Катя, що ти її не злюбила з самого початку, але я їй не вірив, – вичитував мене на прощання син.
Пішли вони від мене навіть не попрощалися. Невістка ще так голосно, щоб я почула, сказала Зеновію: “А ти казав, що твоя мама – добра і мила жінка, і ця доброзичлива людина нас зараз на вулицю виганяє”.
Я їх не затримувала, але мені було дуже незручно і прикро через те, що все саме так сталося. Але я і розуміла також, що далі так тривати теж не може.
Проплакала я всю ніч, почувалася найгіршою мамою у світі, потім почала потроху заспокоюватися. Зеновій мені не дзвонив і на мої дзвінки не відповідав.
Але не минуло і місяця, як син мене набрав сам, попросив вибачення, визнав, що в якійсь мірі вони теж були не праві, і поросився, чи можна щоб вони знову до мене переїхали.
Я настільки була рада чути його голос, що відразу погодилася. Невістка поводила себе так, наче нічого і не сталося, посуд уже мила сама, а мене навіть мамою стала називати.
З часом ми почали притиратися одна до одної, і непорозумінь стало менше. Потім молодята оголосили мені, що вони чекають дитину.
Коли народилася внучка, я була найщасливішою на світі. І цим скористалася невістка, бо вони мені в кімнату колиску поставили, і саме я вночі мала вставати до дитини.
– Зенику зранку на роботу, йому виспатись треба, – казала невістка. – Вам що, важко до дитини встати?
Мені було не важко, але і не просто, я свої ночі вже недоспала, коли сина ростила. Але я знову не стала перечитися і погодилася. Так що я впевнено можу сказати, що це саме я виростила внучку, бо і я ночей недосипала, і я з нею ходила гратися в пісочницю, і я її в садочок водила.
Нещодавно внучка пішла в перший клас.
– Дитині треба окрему кімнату, тому ми переїжджаємо на оренду, – заявила мені невістка.
Я трохи засмутилася, в основному через те, що тепер я бачитимусь менше з внучкою, але розуміла, що вічно разом жити ми не можемо.
Діти від мене з’їхали, перший час мені було дуже сумно, я ж звикла до галасу, а тут навіть нема з ким поговорити. Але невістка дала мені завдання – водити внучку в школу і забирати її звідти, то в мене хоч якась відрада була, хоча мені і було непросто через три райони зранку гнатися, щоб встигнути на 8 годину дитину в школу привести.
Одного разу, чекаючи внучку на шкільному подвір’ї, я розговорилася з одним чоловіком, який виявився дідусем такої ж першокласниці. Відтоді ми часто з ним бачилися, познайомилися ближче, і навіть ходили гуляти.
Я сама не знаю як, але я закохалася. Ми з Миколою виявилися спорідненими душами, він як і я, давно самотній. Стали ми собі тихцем зустрічатися.
Одного разу стався прикрий випадок. В той день невістка сказала, що сама і відведе, і забере дитину зі школи. Я зраділа, і ми з Миколою поїхали за місто.
Там зв’язку не було. А виявляється, у невістки плани змінилися, і вона мені написала повідомлення, щоб я забрала внучку. Я його не прочитала в силу обставин, і виявилося, що дитина була в школі поки вчителі батькам не подзвонили.
Винною у всьому зробили мене, і я тоді так плакала, що словами не передати як мені було образливо.
Микола мене тоді дуже заспокоював, казав, що я занадто добра до своїх дітей, от вони мені на шию і вилізли. Але потім і це минулося.
А тут, син, наче щось відчував, заявив, що не може більше платити за оренду, тому вони повертаються до мене. Зауважу, що цього разу вони мене не питали, а просто поставили перед фактом.
– Вибач, Миколо, але тепер ми вже не зможемо зустрічатися на моїй території, – кажу і пояснюю ситуацію.
– Так це ж нам натяк на те, що пора щось міняти! – каже Микола.
В той день він мені запропонував офіційно розписатися і жити разом. Квартири своєї у Миколи немає, він зараз живе з дочкою, але він має стареньку машину і дуже затишну дачу за містом. Ми туди кілька разів їздили і мені там дуже сподобалося – будемо займатися господарством.
Миколі я сказала так, а сину була змушена відмовити в переїзді. Я вважаю, що він вже занадто дорослий, щоб вирішувати свої проблеми за мій рахунок.
Ну хіба ж я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
