Життєві історії
– А це хто такий? – замість привітання запитала моя дочка, щойно зайшла до мене в квартиру. Ярослав стояв в домашніх тапочках і у фартусі, тож сказати, що
Моїй подрузі Валентині виповнилося нещодавно 35 років. Ми з нею дружимо давно. Її я знаю ще зі школи. За місяць до свого дня народження Валентина всім розповідала, що
– Не приходь до нас, мамо, більше. Світлані не подобаються твої візити, – спокійно сказав Юрій матері, коли та вже взувалися біля дверей. – А як не приходити,
– Навіщо вам такий великий будинок? Тату, ти ж знаєш, що у мене зараз є певні фінансові проблеми, і ти міг би допомогти мені їх вирішити, а ти
– Ксеніє, розмова є. Ти не будеш проти, якщо бабуся житиме з нами? – запитав обережно мене чоловік. У нас квартира двокімнатна, і дитина маленька, тому Юрій і
Я маю найбільший скарб на світі – донечку, тому я – теща для її чоловіка, а зазвичай вони не задоволені своїми зятями. Так дуже часто буває в житті.
– Ти обіцяла, а свої обіцянки треба виконувати, – заявила мені моя донька, коли я відмовилася взяти до себе онука на вихідні. – Аліно, зрозумій, у мене своє
– Я впевнена, що він так зробив спеціально, бо інакше як це зрозуміти. Скільки місця усюди, а він вирішив будуватися саме в нашому селі, щоб мені перед очима
– Володю, а що таке дрес-код, про що вона говорить? – глянула я на невістку, яка прийшла мене на свій день народження запросити, і запитально звернулася до сина.
– Дякую, Єво, що все зробила. Ти нам дуже допомогла. А тепер ти вільна. До речі, коли ти плануєш переїжджати? Марта, як завжди, намагалася виглядати по-діловому і швидко