– Ти обіцяла, а свої обіцянки треба виконувати, – заявила мені моя донька, коли я відмовилася взяти до себе онука на вихідні.
– Аліно, зрозумій, у мене своє життя і свої плани, а про таке заздалегідь попереджати треба. Я вже Михайлу Петровичу пообіцяла, що поїду з ним на дачу. Куди ж ще Артемко? У нас там роботи багато буде, я не матиму часу дивитися за дитиною, – кажу.
– А хто такий Михайло Петрович, нагадай? Чужа людина. І ти отак готова чужу людину проміняти на рідного онука. Я тебе не розумію, мамо. Та й ти мені обіцяла, – не вгавала Аліна.
– Я обіцяла бути хорошою бабусею, а не повністю замінити маму, – нагадала я.
Дочка пішла від мене дуже ображена, сказала, що такого вона від мене аж ніяк не очікувала. Я спробувала їй трохи пізніше зателефонувати, але вона слухавку не бере, напевно, поставила мої дзвінки на відхилення.
Мені дуже прикро, бо я не вважаю, що я в чомусь винна. Я і справді зробила все, що від мене залежало. Але дочка так і не змогла нічого оцінити, бо вважає, що я все життя їй щось винна.
Так сталося, що я стала мамою у 18 років, щойно школу закінчила. Батько дитини відразу втік, і якби не мої батьки, я навіть не знаю, що би зі мною було.
Батьки мені дали дах над головою і тарілку борщу на перший час, але не більше. Вони попередили мене, що дитина моя, життя моє, і тільки я сама маю дбати про себе.
Про навчання в університеті і мови не могло бути, я почекала, поки донечка підросте, віддала її в садок, а сама влаштувалася на роботу. Це вже значно пізніше я отримувала заочно вищу освіту.
Чи треба казати, як мені було важко? Я багато вчилася і працювала, про влаштування особистого життя і мови не могло бути.
Я ні на кого не нарікала, просто змирилася і жила, в основному мій світ крутився навколо моєї доньки, я робила все від мене залежне, аби дочка ні в чому не потребувала.
Михайло зʼявився у моєму житті, коли дочка вже була достатньо дорослою і мене не потребувала, навпаки, моя надмірна опіка її дратувала.
Спочатку ми з Михайлом певний час зустрічалися таємно, а потім я познайомила їх з Аліною.
Дочці було байдуже, вона навіть вдала, що зраділа, і сказала, що мені давно пора було подумати про особисте життя, адже я молода жінка.
Потім і сама Аліна оголосила, що заміж виходить. Я зраділа. У майбутнього зятя своя трикімнатна квартира, дорога машина, і сам він доволі хорошою людиною виявився, тож я вважала, що дочка тепер в надійних руках і я можу нарешті про себе подумати.
Все було добре, але одного разу дочка прибігла до мене дуже стривожена, повідомила, що вона дитину чекає, і дуже переживає, бо це не на часі зараз, вони з чоловіком хотіли трохи для себе пожити, карʼєрою зайнятися.
Я лише посміхнулася, і стала заспокоювати дочку.
– Аліно, тобі 26 років, а мені було всього 18, коли ти з’явилася. Справишся обовʼязково. Та й я у тебе є, – сказала я дочці.
Народився внук, Аліна дуже хвилювалася, навіть боялася на руки дитину взяти. Тому перший час я у них майже поселилася, щоб допомогти – і купала, і годувала і гуляла з малюком.
Потім дочка наче звикла, я рідше стала приходити. Але нещодавно все знову повторилося і з ще більшою інтенсивністю.
Дочка все частіше стала просити мене посидіти з дитиною, а сама тим часом то з подругами на каву йде, то в салоні краси по пів дня сидить, а тепер вона вирішила з чоловіком і друзями в гори поїхати на вихідні, і вважає, що я маю з внуком цей час бути.
Але зараз весна, у Михайла є дача, ми на ній вже багато чого посадили, збираємося ще дещо посадити, і в мої плани не входило сидіти в такий час з дитиною, про таке заздалегідь попереджати треба.
– Не переживай, перейде твоїй доньці. Ти і так для неї багато зробила, – заспокоював мене Михайло на дачі, бо бачив, що я весь час зовсім без настрою була.
Я і сама це розумію, але мені прикро. Ну як від рідної мами слухавку не брати? А головне, за що?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
