Я маю найбільший скарб на світі – донечку, тому я – теща для її чоловіка, а зазвичай вони не задоволені своїми зятями. Так дуже часто буває в житті.
Ось, наприклад, пенсіонерки з нашого будинку, коли сидять під під’їздами, то тільки б обговорювали завжди, які ж нехороші чоловіки трапилися їх донькам.
А я дуже добре розумію вже з самого життя, що молода сім’я відразу ідеальною не стає, це потрібна праця обох: і чоловіка, і дружини.
А у мене, повірте мені, досить таки непоганий зять, хороша він людина, правду кажу, поважна.
Андрій від допомоги або поради моєї не відмовляється ніколи, корони на голові не носить.
Так ми з ним відразу домовилися: якщо у нас буде якесь непорозуміння – спокійно обговорюємо усі проблеми між собою, не тримаємо в собі, але і не ображаємося, якщо почуємо неприємне.
Моя дочка, хоч я і мати, але розумію це добре, теж має такий непростий характер, я знаю її з дитинства добре, а от з зятем мені набагато легше домовитися.
Живемо ми всі в одному місті: наші діти і їх матері.
Ми з чоловіком розлученні вже досить таки давно, цілих 15 років, як я вже сама, так що до нашої сім’ї я його не відношу вже давно, зі зрозумілих причин.
У всіх своє окреме житло, тому з нерухомістю проблем немає, діти наші живуть окремо, тому, здавалося б, проблем ніяких бути не повинно.
Проблема саме, як не дивно, у нас саме в свасі виявилася.
Причому, цю проблему бачу лише я одна чомусь, діти на це все не зважають.
Моя сваха Ірина – жінка вільна, молодша за мене, але не працювала за своє життя жодного дня. Так це щира правда. Мені самій такого не зрозуміти.
Хоча Ірина чимало разів намагалася влаштувати своє особисте життя. З кимось розписувалася, з кимось так жила.
Містечко у нас зовсім невеличке, все у всіх на виду, всі про всіх майже все знають. А зараз, коли вік підійшов до пенсії – моя сваха так і залишилася зовсім одна.
А нормальної пенсії не передбачається поки зовсім, хоча якісь гроші отримує.
Як вона живе вона зараз? Син її годує, мій зять.
А він у нас не бізнесмен, простий звичайний працівник, все своєю працею йому дістається, заробляє Андрій зовсім небагато.
Та Андрій навіть слова своїй матері не сказав: треба, так треба! Виходить так, що він майже половину заробітку їй віддає, бо шкодує матір рідну.
Я намагаюся, як можу, допомагати молодій сім’ї. Гаразд – вони поки без дітей, самі. Але вони молоді ж, одягнутися по-модному їм, зрозуміло, хочеться, машину пора оновити, це зрозумілі усім речі.
Та хіба мало у сім’ї витрат різних! Квартиру ось ремонтують, від бабусі ця квартира зятеві моєму дісталася. Вона його і виховувала майже сама, поки мати життя собі влаштовувала.
Дочка моя зовсім мовчить, не докоряє чоловіка за це, боїться, що знову змін нічних набере або таксувати ночами піде, не хоче, щоб він додаткову роботу шукав.
Ну що за безсовісна у мене сваха. Я вже вирішила більше не мовчати і пішла сама до неї. Думала, по-жіночому поговоримо, спокійно, сподівалася, совість її розбуджу.
Може ще сама собі заробляти, якусь неважку роботу знайти, не стара ж вона ще.
Хоч на свої потреби копієчку б мала і не бігла щоразу до сина по гроші. Та й синові легше буде.
Куди там!
А я всього лише неважку запропонувала їй роботу: давно сама собі пригледіла для підробітку. Сиди вахтером в невеличкій організації, записуй в журнал, хто ключ взяв які, хто коли прийшов на роботу.
Так сваха відразу мені сказала, що за копійки працювати не збирається, ще й образилася на мене за це.
От як мені вирішити цю проблему, яку ніхто крім мене вирішувати не хоче? Що мені робити?
Фото ілюстративне.
