– А це хто такий? – замість привітання запитала моя дочка, щойно зайшла до мене в квартиру.
Ярослав стояв в домашніх тапочках і у фартусі, тож сказати, що це просто колега, який зайшов на чай, я не могла.
Так випадково моя дочка дізналася, що я зараз у стосунках. Я це не приховувала спеціально, але і не хотіла афішувати, бо дотримуюся правила, що щастя любить тишу.
Мені 53 роки, я вже більше ніж 10 років розлучена, зараз живу сама в своїй двокімнатній квартирі.
У мене є дочка, Ольга, якій 25 років. Вона заміжня, живе окремо.
Коли дочка виходила заміж, я пропонувала, щоб вони з зятем жили перший час у мене, якось би потіснилися, але таким чином вони б могли швидше збирати на своє.
Але Ольга не захотіла, заявила, що молода сімʼя має жити окремо. Вона натякала, що я могла би поїхати жити в село, в старий будинок моєї мами, але я їй відразу сказала, що цього не буде, бо у мене робота, друзі, особисте життя.
Дочка з чоловіком орендують квартиру, заробляють вони непогано, можуть собі дозволити, але як на мене, краще ці гроші було б собі на власне житло відкладати, а не віддавати чужим людям.
До того ж, дочка з зятем не просту квартиру вибрали, а в хорошому районі, з дорогим ремонтом, відповідно і платять за оренду шалені гроші, але я не втручаюся – вони дорослі, нехай живуть як самі знають.
Дочка настільки була поглинута сімейним життям, що про мене геть забула, а я тим часом теж стала зустрічатися з одним дуже хорошим чоловіком.
Ярослав на три роки старший за мене, теж давно розлучений. Має дорослу доньку, якій купив квартиру.
Сам він живе в однокімнатній квартирі, каже, що більшої йому не треба.
В якихось корисливих інтересах щодо мене я його звинуватити не можу, бо приходить він до мене не з пустими руками, завжди приносить продукти, а також купує мені подарунки.
В той день Ярослав готував для нас вечерю, і без попередження до нас зайшла моя донька.
Їй настільки не сподобалося те, що вона побачила в моїй квартирі чоловіка, що вона навіть не привіталася з Ярославом.
Але це ще не все. На наступний день дочка мені зателефонувала і заявила, що я вже маю на неї свою квартиру переписати.
Сказати, що вона мене здивувала такою заявочкою, це нічого не сказати.
Я спробувала уточнити, що вона має на увазі, сподіваючись ще, що я щось неправильно зрозуміла, та дочка мені ще раз повторила:
– Хоче влаштовувати своє особисте життя – будь ласка, але спочатку зроби дарчу на квартиру на мене, щоб я потім з твоїми кавалерами житлоплощу не ділила.
Від почутого мені аж недобре стало, я аж присіла.
Продовжувати розмову з дочкою в такому тоні я не збиралася, тому поставила слухавку. Я вважаю, що дочка навіть заїкатися не мала права про таке. Я молода людина, в мене все життя попереду.
У Ярослава і справді щодо до мене серйозні наміри, він хоче, щоб ми були разом. І я цього хочу. Та швидше за все розписуватися ми з ним не будемо, не бачимо в цьому потреби.
Зрозуміло, що все моє майно рано чи пізно дочці дістанеться, вона ж у мене одна дитина.
Але в такій формі зараз говорити зі мною, це неприпустимо, я вважаю.
Дочка не бажає мені щастя? Чи хоче захистити? Я не розумію її поведінки?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
