– Навіщо вам такий великий будинок? Тату, ти ж знаєш, що у мене зараз є певні фінансові проблеми, і ти міг би допомогти мені їх вирішити, а ти всі гроші вклав у цей нікому не потрібний дім, – заявив нам син, який приїхав, щойно дізнався, що ми з чоловіком придбали дім за містом.
Мій чоловік завжди був людиною розважливою і толерантною, але цього разу навіть він не стримався.
– Олексію, інші діти в 40 років вже своїм батькам доми купують. А ми самі собі будинок придбали, в тебе нічого не просили, і ти зараз посмів ще нас за щось картати. А що, власне, тобі не подобається? – суворо глянув він на сина.
– Навіщо ви купували будинок, якщо знаєте, що в мене кредит за квартиру до кінця не виплачений? – з нотками картання запитав син.
Ця неприємна розмова з сином неабияк засмутила і мене, і мого чоловіка, адже ми аж ніяк не думали, що Олексій замість того, щоб порадіти за нас, відреагує саме так.
Про цей будинок ми з чоловіком мріяли багато років. Все життя ми прожили в квартирі, а на старість планувати перебратися ближче до села, до природи.
Багато років мій чоловік їздив на заробітки і з того ми відкладали по легенько собі на свою мрію.
У нас є єдиний син, Олексій. Ми все життя заради нього старалися, і на гуртки та секції водили, і навчання в університеті оплатили, і навіть з роботою допомогли – чоловік по старих звʼязках влаштував сина на хорошу роботу.
Але довго Олексій на ній не втримався, казав, що там багато вимагають і мало платять. Не зважаючи на всі наші вмовляння, син розрахувався з тої роботи, яку ми йому пропонували, а іншої постійної так і не знайшов.
Одна справа, коли ти не маєш роботи, коли тобі 20 років, і інша – сидіти без діла в 40 років.
Але то напевно і я в цьому винна, бо постійно підтримувала сина, вірила, що він шукає щось краще.
Я навіть чоловік просила, щоб він спочатку йому машину купив, а потім ще й квартиру.
Машину чоловік сину купив, бо тоді ще сам сподівався, що все налагодиться і син візьметься за розум.
А от з квартирою вперся, і ніяк. Я його довго просила, бо сподівалася, що якщо син матиме власну житлоплощу, то швидше одружиться. Олексію вже 35 минуло, а він досі холостякував.
Чоловік погодився, але всю суму не дав, залишив 25% для сина, які він сам мав виплачувати. Таким чином чоловік сподівався, що це змусить Олексія влаштуватися на роботу.
На якийсь час наш план спрацював – син влаштувався на роботу, одружився, і привів невістку в нову квартиру.
Юля непогано заробляла, тож вони вдвох якось виплачували той кредит. Але коли невістка пішла в декрет, з’ясувалося, що платила вона, а не син.
Олексій знову став просити нас, щоб ми йому допомогли виплатити до кінця квартиру, але мій чоловік сказав своє категоричне ні.
Натомість він підшукав підходящий варіант і придбав для нас будинок за містом. Мені дім дуже сподобався, а яка там природа – словами не передати.
Тільки от син за нас зовсім не порадів. Він не міг второпати, навіщо ми зробили таку безглузду на його думку покупку.
– Все життя прожили в квартирі, могли б і далі так жити. Дім постійних капіталовкладень потребує, а звідки ви візьмете гроші?
Тут син правий, ми на будинок витратили всі свої заощадження, самі ми вже пенсіонери, і чоловік більше за кордон на заробітки не їздить, то ж додаткових джерел фінансових надходжень у нас уже немає. Та ми сподівалися, що щось придумаємо.
Син на нас дуже образився, каже, що добрі батьки так би не вчинили, він вважає наш вчинок егоїстичним.
А яка ваша думка? Ми погані батьки, чи ми все правильно зробили?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
