Життєві історії
– Збирайся, мамо, поїдеш до мене жити, – скомандувала дочка Валентини Федорівни, щойно з хати розійшлися люди. Вдома був поминальний обід за батьком, якого не стало дуже раптово.
Знаєте, іноді люди розповідають історії життєві, в яких хочуть похвалитися чимось, або радіють за когось, мені самій приємно таке читати. Але я маю зараз таку ситуацію непросту, в
Ольга їхала додому дуже засмучена. – Ну чого їм ще треба? Я ж їх не куди-небудь, а у великий будинок кличу, де є всі зручності. А вони взяли
– Мамо, не приходь до нас більше, – якось сказала мені моя дочка. Я якраз біля дверей взувалася, і спочатку навіть подумала, що мені це почулося. Але ні,
Я тримала документи в руках і не могла зрозуміти, як рідна мама могла зі мною так вчинити. Мій брат, який ніколи нічим не допомагав, отримав квартиру, а мене
– Пішов до молодої, а свою дружину з дітьми лишив напризволяще, – говорили за спиною Павла Степановича люди. – Ага, а ще показував з себе зразкового сім’янина. Якщо
– Петрунеліє, зайдіть зараз до мене, – лікар обережно заглянув в палату і покликав дівчину, що сиділа біля маминого ліжка. – Зачекай, мамо, я зараз, – Петрунелія ніжно
У Ірини Дмитрівни є син і донька. Вони вже давно дорослі та самостійні люди. Донька її вийшла заміж давно, живе зараз недалеко від матері зі своїм чоловіком і
Лариса не знаходила собі місця, бо вона вже більше години чекала чоловіка, а він спізнювався. Вони мали йти в гості до її батьків, тож дружина не розуміла, куди
Оксана все своє життя тільки й те робила, що дбала про інших. Про себе вона звикла думати в останню чергу. Основне для неї – це її діти. Вони