– Збирайся, мамо, поїдеш до мене жити, – скомандувала дочка Валентини Федорівни, щойно з хати розійшлися люди.
Вдома був поминальний обід за батьком, якого не стало дуже раптово. Він хоч і був в роках, 76 років мав, але почувався дуже бадьоро як на свій вік. До останнього працював, навіть в цьому році ще зміг город засадити.
Добрим чоловіком був Микола Петрович. Валентина Федорівна жила біля нього як пиріг в маслі. Двох дітей разом виростили.
Чоловік все життя працював на керівних посадах, забезпечував усю родину. Будинок доволі великий збудував. А господарем яким був хорошим, у нього все було до ладу, і в хаті, і на подвірʼї.
Діти виросли і розлетілися, а вони собі удвох господарювали. І сину, і доньці батько допоміг придбати житло. Донька захотіла будинок, а син з невісткою вибрали жити в квартирі.
І ось, коли Миколи Петровича раптово не стало, Валентина Федорівна настільки розгубилася, що не знала, що їй тепер робити.
Вона нещодавно свій 70-річний ювілей відсвяткувала, мріяла, як вони з чоловіком на пенсії будуть вести розмірене щасливе життя, але її планам не судилося збутися.
– Мамо, чого тобі одній тут сидіти? Збирайся, житимеш з нами, – скомандувала дочка Ліля.
– Зачекай, а будинок на кого я залишу? – розгубилася Валентина Федорівна.
– Думаю, його продавати треба. Ти житимеш з нами, в нас дім великий. А гроші нам потрібні. Ти ж знаєш, що моя старша донька заміж зібралася, і треба їй житло придбати, от ми квартиру за гроші, виручені з продажу будинку, і купим.
Чи то з розпачу, чи просто не подумала, а дочці довірилася, одним словом, погодилася Валентина Федорівна на пропозицію Лілі.
Переїхала до доньки в її будинок, де вона жила з чоловіком і двома меншими дочками. Дім швидко продали, бо був гарний і добротний, тому покупці швидко знайшлися.
Гроші віддали старшій онучці, молодята за них купили собі квартиру.
Спочатку все було начебто добре. Валентина Федорівна оселилася в окремій кімнаті, невеликій, але з виглядом на парк, і захід сонця.
Вона часто дивилася у вікно і згадувала свій дім і свого чоловіка.
Та дуже скоро літня жінка пошкодувала, що прийняла таке рішення.
– Мамо, чому ти не прибрала? Мамо, невже важко було вечерю приготувати? Піди в магазин, мамо…
Дочка постійно знаходила мамі роботу, і злилася, якщо щось було не по її. У Валентини Федорівни раптом зʼявилося багато обовʼязків, які вона за день мала виконати.
Ні, вона зовсім не проти допомагати дочці, але прислугою бути в її домі вона не хотіла.
Закінчилося все тим, що Валентина Федорівна сказала, щоб дочка віддала їй ті гроші, які вони тримали на ремонт квартири, і вона купила старий будиночок, але в своєму селі, навіть поблизу свого дому, на який не раз дивилася і плакала.
Вона не могла зрозуміти, як так сталося, що вона сама прийняла настільки необдумане рішення. Тепер доведеться віку доживати в цій старій сусідській хаті.
Якось сиділа у дворі Валентина Федорівна, як раптом син завітав до неї в гості.
– Бідненько ти тут живеш, мамо. Але ти сама винна. Мала будинок, і все Лілі віддала, – Максим відразу почав картати маму.
Валентина Федорівна не мала йому що сказати на це, тому просто опустила голову.
– Мамо, я пропоную тобі жити з нами. Продавай цей будиночок, гроші, звичайно, тепер я заберу. І ще, пенсія у тебе хороша – також все будеш мені віддавати, – скомандував Максим.
Валентина Федорівна глянула на нього і рішуче відповіла.
– Ні, діти, ні до кого більше я не поїду. У вас своє життя, а у мене своє.
Син поїхав злий, бо сподівався, що хоч якісь гроші від мами отримає, а натомість отримав відмову.
Машина Максима віддалялася, Валентина Федорівна дивилася йому услід і думала про старість.
Якщо маєш сили допомагати – живи з донькою, якщо маєш гроші – живи з сином, а якщо маєш розум – то живи в своїй хаті.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
