Життєві історії
— Ой, Олесю, ти просто уявляєш собі цю неймовірну щедрість душі? Я ж бо й кажу: для родини нічого не шкода! — Софія Петрівна енергійно замахнула рукою, перекидаючи
– Тобі зовсім байдуже, що в нашому домі тепер панує чужий безлад і суцільні претензії, а мій власний спокій розбивається об це нахабство щодня? – різко, але з
— Справжня жінка повинна дякувати долі, коли чоловік приводить її у свій власний кут, а не пишатися тим, що цілими днями складає букетики, — голосно промовила Любов Петрівна,
— Ти взагалі пам’ятаєш, що в тебе мати є, чи згадав тільки тоді, коли підперло і нікуди більше дітися? Слова прозвучали глухо, буденно, без крику, але від них
– Чоловіче! Ти взагалі усвідомлюєш весь абсурд того, що зараз говориш, чи заради своєї нової ляльки повністю втратив залишки здорового глузду?! – голос Наталії зривався на дзвінкий, металевий
— Жінка у твоєму віці вже повинна дякувати долі за те, що на неї взагалі звертають увагу, а не крутити носом, — Григорій надпив із паперового горнятка, потер
— Максиме, ти взагалі збираєшся колись слухати матір чи тобі байдуже, що я ледь пересуваюся по квартирі? — різко кинула Надія Петрівна, ледве стримуючи обурення, коли син переступив
— Ключі поклади ось сюди, на тумбочку, і можеш бути вільна, ми тобі навіть машину викликали, щоб пішки з речами не йшла. Ці слова я почула у власному
— Ти знову принесла не той хліб! Я ж просив з висівками, а ти взяла звичайний білий! Мені вже важко шлунок навантажувати цими дурницями, а тобі байдуже! Григорій
— Люба, ну скільки можна ритися? Тобі обов’язково треба перевірити кожну річ у шафі, перш ніж вийти з дому? — голос Тараса лунав із передпокою, сповнений легкого невдоволення