Для кожної людини поняття «любов» дуже різне і багатогранне. Без любові це життя просто б не існувало. Тому що завдяки їй в світі існує Добро, Розуміння, Радість і інші найпрекрасніші почуття. Ця чудова притча про вічне, справжнє кохання, без якого світ не може існувати.
У краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові: «Посперечаємося, я їх розлучу ?!» Любов говорить:
«Почекай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити,” Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулася до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра. Любов відійшла і каже: «Тепер твоя черга»
Розлука відповіла: «Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила повагу та розуміння. Розлука повернулась і сказала: «Я прийду до них пізніше»
Минув час, Розлука знову з’явилася до них – в будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Повага вже давно повинні були вивітритися з їхніх сердець. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Повагу і Розуміння. «Я загляну пізніше» – сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула вона в їхні очі і розчаровано зітхнула: вона побачила в них Довіру. «Я прийду пізніше» – сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: «Ну ось, схоже мій час прийшов». Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла бабуся на клaдoвищe і сіла біля мoгuли. Це була мoгuла її чоловіка.
«Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробив за мене мою роботу». І Розлука заглянула в заплакані очі бабусі. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Любові, вдячність, повагу, розуміння і довіру.
