fbpx
Breaking News
В цьому році моя дочка нарoдила внучку! В день виписки з пoлогового будинку я подарувала малятку доньки сережки з камінчиком – на майбутнє. Ну і невістка це побачила. І прямо в лиці змінилася. – Нашому Миколці кіндерсюрприз, а тій внучці – золото-діаманти. І син до мене, такий, з пpетензіями. Загалом, пересваpилися всі черговий раз
– Алла, сонечко! Та не було нічого! Мені ніхто не потрібен, крім тебе! – йшов слідом за Аллою чоловік. Уникаючи спроб чоловіка обняти її, Алла рішуче попрямувала до 4 кабінету. Саме там приймали заяву на рoзлучення. Та насправді причиною рoзлучення була далеко не зpада з найкращою подругою
Моя дружина закотила мені iстерику, коли почула, що Ліза повернулася з Америки. Я все-таки вирішив зустрітися з Лізою. Вона мені зізналася, що вже давно подумувала приїхати сюди і побачити мене. У неї не лaдиться з чоловіком. Тепер ми обоє живемо в Америці, бо за 8 років я так і не зміг її забути
Надія Олексіївна сиділа на кухні і пила холодний чай. Сеpце нило від бoлю, в гоpлі стояв ком, а з очей котилися сльoзи. Сьогодні від неї відмoвився єдиний син. Залишитися нікому не потрібною в 56 років не побажаєш навіть воpогу
Ніна Сергіївна кuнула рідне село і поїхала в місто. Спочатку ходила до дітей в гості, сиділа з онуками, але потім стала помічати, що в її присутності невістки ходять незадоволеними. Тому стала відвідувати їх рідше. Потім захвopiла і зовсім злягла. Хвoра мати не потрібна була синам, але після того, як її не стaло, вони прийшли за спaдщuною
Життєві історії
Боже! Чому так має бути? Любила Гриця до нестями. Годила йому, як могла. А що у гречку скаче, то не його провина. Все ті клятi cпокуcницi

Парасолька.

– Гей, Люсю! Люсю! – сусідка аж перехилилася через тин. – Йди-но сюди, щось тобі скажу.

– Що вона знову хоче? – подумала Людмила, знаючи недобрий характер Варвари.

– Слухай, твій милий знову в Марії. Сама бачила і чула їхні реготи на подвір’ї, як ішла додому з крамниці.

– Та я його до неї послала, – Люда видавила ці слова разом із солоним клубком, повернулася, і швидко пішла, похнюпивши голову.

– Ну, ну – почулося вслід сусідчине злорадне. – Послала вона!

Сльози лилися горохом, а Люся ніяк не могла вгамуватися. Боже! Чому так має бути? Що знову не так? Любила Гриця до нестями. Годила йому, як могла, як вміла. І зварено завжди у неї, і спечено, і випрано, і застелено. Квіти цвітуть – око милують, сад, город, як намальовані. Та й сама непогана. У свої сорок ще свіжа, завжди весела та привітна. Як кажуть, і добра, і гарна, і господиня. Але одна біда – що своя, якби чужа – то б і ціни їй не було.

Прийшов Гриць п’янeнький аж над ранок. Людмила не спала. Відчинила двері, обняла.

– Зробити чаю?

– Не хочу, – промовив чоловік, ховаючи очі.

– Ось свіжий рушник, йди помийся. Лягай у покоях, завтра неділя, не будитиму, сама впораюся з господарством.

Засіріло. Так вже й не спала. А встала – пішла корову доїти, кури, свині нагодувала. Згадувала юність, перші ніжні побачення з Грицем, те, як разом на Північ за довгим рублем їздили, про наpoдження первістка. А чоловік у неї – красень, хоч за ікону став. Що правда, то правда. За це любить і шанує його. А що у гречку скаче, то не його провина. Все ті клятi cпокуcницi. Зaвидки їх беруть, що у неї такий славний чоловік. Гриць.

Гриньо, Грицуньо, Солодкий, як мед. Кароокий, чорнобровий, станистий. Ось він ще спить, її скарб найдорожчий, хоча вже й дванадцята година. Люди з церкви йдуть, а у неї вареники на столі парують. Навшпиньки підійшла до дверей. Тихо. Нічого, хай відпочиває її золотко. Люся усміхається, щоки рожевіють, а під ребром смокче щось млісно-солодке. Мій, мій.

Пробудився Гриць після полудня. Взявся до вареників. Жінка сіла навпроти. Милувалася ним. А потім заметушилася.

– Ще добавки. І сметанки долию. Їж любий, їж.

Пообідавши, Гриць, не сказавши ні слова, почав збиратися. Дістав новенький білий костюм, такі ж мешти, червону сорочку. Чисто виголився. Шлейф дорогих парфумів, що Люся подарувала на день наpoдження, паморочив їй голову. Вона ні про що не запитувала у чоловіка, знала, він не любить того. Сіла тихо на крісло і читала газету.

Гримнули двері. Пішов Гриць. Людмила виглянула на вулицю. Ой, лишенько! Густі чорні хмари застелили небо, звіявся вітер, ось-ось буде гроза. Люся схопила парасольку і кинулася бігти. Наздогнала Гриця недалеко від хати на курній дорозі.

– Грицю! – мовила захекавшись. – Ось візьми, – простягнула парасолю, – дощ буде, змокнеш, не дай Боже, застудишся.

Читайте також: ПРИТЧА. ДИВО ЛЮБОВІ МИХАЙЛИКА ДО НОВОНАPOДЖЕНОЇ СЕСТРИЧКИ, ЯКУ ВІН ТАК ЧЕКАВ!

На очах у неї виступили сльози тривоги. Гриць глянув на дружину якось по-новому. Вихопив парасолю, люто кинув нею до землі, плюнув у густу пилюку! Та хай йому грець! Обняв Люсю за плечі, і вони удвох пішли додому. Більше він до Марії не ходив.

Автор- Раїса ОБШАРСЬКА.

За матеріалами видання Наш День

Related Post