Мій син розумна та освічена та розумна досить людина, але життєвої мудрості навіть до 50-ти років у нього немає, на жаль.
До середини 90-х Василь з відзнакою закінчив вищий навчальний заклад, його звали працювати програмістом, на той час – дуже рідкісна професія, зате дуже перспективна і високооплачувана, але Василь пішов працювати за фахом, заробляв свої гроші розумом.
До 2000 року він вже зміг купити собі хорошу квартиру, причому не якусь маленьку та дешеву, а нову, двокімнатну у хорошому районі. Того ж року і одружився, в 2001з’явилася у нього дочка.
Перспектива взагалі малювалася у нього дуже райдужна, вірили лише в краще майбутнє, його справи йшли вгору. Але 2003 вніс свої серйозні корективи, у сина погіршилося самопочуття.
Дружина Василя майже не приходила, так я її і не виную, вона з донькою вдома сиділа. А у мене тоді непрості часи були – робота-лікарня-будинок. Добре, друзі і підлеглі сина допомагали на той час його сім’ї, та й йому самому на лікування.
Згодом Василь одужав, повернувся додому, але тією роботою, що й раніше вже займатися не міг, пішов системним адміністратором в чужу фірму.
Звичайно ж, працювати на когось – це зовсім інша справа, ніж на себе. Грошей вже було не так багато, як він міг заробити колись, невістка втомилася, що жити доводиться не в достатку, як раніше, змінилося все.
Ми зі сватами своїх дітей постійно намагалися помирити, допомагали чим могли, причому свати вставала на бік мого сина дуже часто, вмовляючи свою дочку, щоб вона зрозуміла ситуацію, яка склалася у їх сім’ї, адже усі труднощі подружжя має долати разом.
Внучка моя росла, Василь в ній душі не чув, я думаю, що він мовчав на усі докори дружини, тільки тому, щоб поруч з донькою бути. А в 2014 році мій син дізнався, що дружина зустріла іншого, і навіть тоді він відразу не пішов від неї, це вона сама потім пішла через два роки після того.
А потім раптом моя невістка Тетяна вирішила повернутися, коли онучці вже було 18 років, але з нею неможливо вже було жити. Тетяна то йшла, то знову поверталася і вічно була невдоволена нічим абсолютно. Розлучилися вони з сином, врешті, рік тому.
Їх квартира спочатку була у власності у мого сина, адже придбана була ним ще до шлюбу. Коли народилася внучка, то вона теж стала власницею половини частки, але син не став розмінюватися на дрібниці, а просто переписав всю квартиру на дочку при розлученні, хоч я і просила його цього не робити цього.
У внучки тоді роман почався з одним хлопцем, теж програмістом, тому батько вважав належним всю квартиру звільнити для дочки, щоб вона мала де жити, коли вийде заміж, а сам поїхав жити за місто, на дачу.
Я його, звісно, до себе кликала, але Василь захотів дихати чистим повітрям, працювати на землі, а заробляє він тим, що лагодить комп’ютери вдома.
Але у внучки з тим хлопцем нічого не вийшло, розійшлися вони якось дуже швидко. Зате дочка пустила в свою квартиру матусю, яка влітку вийшла заміж. І не тільки матусю, але ще і її нового чоловіка, у якого ні кола, ні двора – така недобра людина, але для невістка пишатися, що він молодий – аж на 4 років молодший за неї.
З’ясувалося, що вони ще підмовили внучку прописати цього чоловіка в її квартирі. Це що ж виходить? Василь – син мій єдиний навчався, в поті чола заробляв на цю квартиру, залишив все дочці, а якийсь чужий чоловік там живе і прописку має?
Василь сам тепер засмучений, але що вже поробиш? Невже нічого не повернути, хоча б заради принципу, щоб син теж щось з того мав? Як вчинити правильно? Мені дуже прикро за свою рідну дитину. Я хочу йому допомогти, але не знаю як.
Фото ілюстративне.
