Я прожила в шлюбі зі своїм чоловіком Іваном майже 3 роки. Ще до того, як ми одружилися, він так гарно доглядав за мною, і коли ми стали зустрічатися продовжував дарувати такі милі подарунки, кликав на побачення, возив відпочивати в гарні та дорогі місця, дуже добре ставився до мене.
Іван завжди був дуже уважним, люблячим, турботливим чоловіком, через що мені заздрили всі подруги, хто добре знав нашу сім’ю, адже така людина, дійсно, рідкість в наш час.
До зустрічі з Іваном я ні від кого не залежала і була дуже волелюбною людиною: будувала кар’єру, займалася спортом і мала багато друзів. Саме такою він мене покохав тоді. Я думала, що мені дуже пощастило з коханим, і вважала його ідеальним чоловіком, з яким можна йти під вінець, тому була щасливою, коли він запропонував мені заміжжя.
Але все склалося зовсім не так, як я мріяла, коли Іван став моїм чоловіком – то почалися якісь одні претензії до мене, він наче змінився в усьому.
Іван постійно наполягав на тому, щоб я змінила своє життя, адже тепер у мене сім’я і я маю більше часу приділяти своїм рідним людям. Говорив, що заміжня жінка в наш час має виконувати роль берегині свого дому, і більшу частину вільного часу проводити саме вдома з чоловіком, в колі лише своєї сім’ї.
Іван не любив мене відпускати гуляти з моїми подругами, а особливо з друзями чоловіками. Я намагалася пояснити, що я завжди жила так в такому ритмі, і що нічого недоброго в цьому немає, просто спілкуюся з цікавими мені людьми.
Але, не зважаючи ні на що, я дійсно щиро кохала свого чоловіка, тому вирішила змінити своє життя так, як він того хотів: я стала тихою, домашньою жінкою, яка і кроку не може ступити без дозволу свого чоловіка, просто стала сама радитися з ним у всьому, щоб у нас була щаслива сім’я.
Іван дуже часто говорив мені про те, що хоче дітей. Постійно запевняв мене і себе, що я буду хорошою матір’ю, і що без дитини наша сім’я не буде такою щасливою. Чоловік довго умовляв, обіцяв що буде в усьому допомагати мені, говорив що найме мені на допомогу няню. Я ще хотіла декілька років пожити просто для себе, але чоловік вмовив мене стати мамою.
Поки я чекала дитину і готувалася стати мамою у нас в сім’ї все було добре. Під час появи на світ нашого малюка, чоловік теж був поруч зі мною – тримав мене за руку і намагався підтримувати щохвилини.
Коли наша довгоочікувана дитина народилася – Іван виглядав дуже щасливим і дякував мені за те, що подарувала йому доньку. Зробив мені пам’ятний подарунок, купив мені дорогий набір прикрас, і після того, як переконався, що зі мною і дитиною все добре – поїхав святкувати зі своїми друзями.
Я думала, що у нас все добре, і навіть гадки не мала що щось пішло не так. Після мого повернення з стаціонару додому, ставлення чоловіка до мене, несподівано, дуже змінилося. Він став якимось холодним до мене, мало спілкувався зі мною.
В якийсь момент мені навіть стало здаватися, що він ревнує мене до дочки: чоловік звинуватив мене в тому, що я всю свою увагу приділяю дитині, і що він мене тепер цікавить тільки як банкомат.
Буквально через кілька днів після того, як ми з Іваном стали батьками, чоловік влаштував мені справжню суперечку, зібрав свої речі і пішов з дому.
Я розумію, що немовля у нас неспокійне – це непроста перевірка для будь-яких відносин та шлюбу, але не розумію, як можна було залишити ось просто так свою кохану дружину одну відразу ж після народження дитини, тим більше він сам дуже хотів стати батьком.
Тепер ми живемо окремо з Іваном вже днів 10, і він навіть не цікавиться своєю дитиною у такі скрутні часи. Боюся залишитися матір’ю-одиначкою. Але й вмовляти чоловіка, щоб він повернувся не хочу.
Я хочу зберегти сім’ю, адже щиро кохаю чоловіка, але не хочу йому телефонувати першою, адже маю свою гордість. Як правильно вчинити, щоб повернути чоловіка в сім’ю? Можливо, в нього складний період?
Фото ілюстративне.