У моєї рідної бабусі тільки й родичів залишилося, що я і сестра: батька нашого, її сина, вже немає, а з невісткою відносини у них відразу не склалися. Бабусі зараз 75 років виповнилося, ну, важко вже одній, звичайно, давно немолода жінка.
Ми з чоловіком допомогти особливо не можемо їй – у нас дитина мала, кредит, живемо далеко від неї. Грошей немає, особливо, ще й такі важкі в усіх часи, і фізично теж не наїздишся у таку далеку дорогу.
А ось моя сестра орендує квартиру в столиці, недалеко від нашої бабусі. У свій час все поруч з нею крутилася, допомагати навіть взялася, були такі часи, а потім вони посперечалися і вона, таке враження, що забула дорогу до старенької. Бабуся тепер дзвонить мені сумна, скаржиться. Не справляюся вже я зараз одна, каже.
З молодшою сестрою Вікторією добрих відносин у мене зараз немає, і що там сталося між нею і бабусею, достеменно невідомо.
Бабуся моя, треба сказати, теж не ангел, вона має дуже непростий характер. Особливо зараз, на старості років. Вона швидко дратується, нового нічого не сприймає, обожнює повчати усіх, як треба жити і хто що має робити. Мабуть, і до Вікторії стала лізти з порадами своїми, як завжди. Їй не подобається, що вона в двадцять сім років живе з хлопцем, заміж не виходить, дитини не народжує. Ось, мабуть, щоб це не слухати, сестра і перестала ходити до бабусі, хоча до цього вони нормально спілкувалися.
Зі здоров’ям у бабусі, на жаль, останнім часом справи не дуже добрі. Статура у неї велика, ходити їй важко. До старих проблем з самопочуттям, тепер додалися і нові.
Звичайно, бабусі потрібна допомога уся, а найголовніше – грошей б побільше. Ліки коштують недешево. Продукти дорожчають, і за пенсію вона зараз може придбати далеко не все, що їй потрібно.
Я чоловікові кажу, їй би хоч якусь тисячу чи дві ще щомісяця додати, на харчування та ліки, було б дуже добре, але де їх взяти! А чоловік мені відповідає: так ваша бабуся – не бідна людина далеко. У неї, каже, трикімнатна квартира в хорошому районі столиці. Нехай продасть її і купить дві, поменше. В одній буде жити, іншу здасть в оренду, ось і вийде надбавка до пенсії. Так вона точно не пропаде, про такий розвиток подій кожна старенька людина може зараз лиш мріяти.
Ідея, звичайно, хороша: маленьку квартиру і прибирати легше, і пересуватися по ній і комунальні набагато менші. Трикімнатна квартира бабусі, звичайно, вже давно не потрібна. У дальній кімнаті вона не буває тижнями. Але як піднести таку ідею до неї?
Одного дня все-таки взяла цю непросту розмову на себе. Чесно кажучи, думала, що бабуся буде відмовлятися, але та несподівано погодилася.
Ми залізли з нею разом в інтернет, показали, скільки така квартира, як у неї, коштує, що на неї можна купити. Виявилося – дві дуже пристойні однокімнатні квартири можна придбати за гроші, які можна отримати за бабусину квартиру. Бабуся мовчить, погоджується. Чоловік каже, я тоді Дмитра, ріелтора, покличу на понеділок, нехай подивиться все, допоможе зорієнтуватися в цінах. Бабуся киває – так, клич!
У найближчий понеділок в квартиру до бабусі прийшов ріелтор, все скрізь оглянув, узгодили ціну, за яку квартиру виставлять на продаж.
– А можу я подивитися документи на квартиру? – раптом запитав ріелтор Дмитро.
– Так там все в порядку! – махнув рукою чоловік мій. – Бабуся – єдиний власник, прописана в квартирі одна, неповнолітніх немає.
– І все-таки, хотілося б поглянути на документи на квартиру! – Не зупинявся Дмитро. – Хіба мало, раптом щось втрачено, відновлювати доведеться. Підготуємо зараз, поки час є, без поспіху.
– Бабусю, а де у вас документи на квартиру? – запитав чоловік мій бабусю.
І та стала говорити щось незрозуміле. Відправила їх шукати папку з документами спочатку в одне місце, потім в інше.
І так по-справжньому дивується – і що, мовляв, в комоді теж немає? А ви добре дивилися, в першому ящику? А потім каже – ну, може, це Вікторія взяла документи на квартиру. Я їй – бабусю, ну не вигадуй, навіщо їй документи на твою квартиру? Згадуй, де вони можуть бути. А вона – ні, точно вона брала, коли ми з нею дарчу оформляти їздили. Я навіть не зрозуміла спочатку нічого – яку ще дарчу?
А Дмитро каже – так, ось з цього місця докладніше. Ви квартиру другий внучці подарували? А вона – так, подарувала, і що? У Наталі є квартира! А у Вікторії – нічого немає! Їй заміж виходити треба, дитинку народжувати! Дмитро каже – ну ось, а що ж ви мені голову морочите тоді? Я до вас їхав, витрачав свій день – про життя поговорити, чи що?
Я і мій чоловік, треба сказати, в нітрохи не меншому обуренні, ніж знайомий ріелтор.
Прекрасно виходить: Вікторія забрала квартиру і зникла з життя своєї бабусі. А бабуся взагалі щось незрозуміле розповідає, типу вона нічого не розуміє, чому ми всі незадоволені. Нам ні слова, ні пів слова, якби не затіяли з цим обміном, так і не знали б нічого про їх вчинок.
Чоловік мій каже, так може, бабуся не зрозуміла, що зробила? Я кажу – все вона зрозуміла! Хотіла квартиру молодшої внучці подарувати, щоб та діток народила, у нас же з тобою житло є, кредит взяли, ну і що! Ну, раз так, нехай тепер, якщо що, Вікторії своїй і дзвонить.
А Вікторія в Німеччину поїхала, вже майже пів року там сидить, повертатися не збирається, родичам казала, що добре їй там, гарно влаштувалася, може й заміж вийде.
Я вирішила, що «після такого» допомагати бабусі вона більше не буду.
Нехай допомагає той, хто квартиру бабусі собі забрав, нехай сестрі дзвонить! Незрозумілий тільки спектакль із запрошенням ріелтора. Дмитрові, мабуть, не звикати, це його робота. А ми якось переживемо це і забудемо. А бабусі своїй я допомагати більше ніколи не буду, нехай до сестри лише звертається.
Після того бабуся на мене дуже образилася, усім знайомим та родичам розповідає, яка вона невдячна онучка, залишила одну на старості років. Вони поки нічого не знають. А хіба я зробила щось не так?
Фото ілюстративне.
