Для українців вже давно стало звичним, що саме Закарпаття дарує нам можливість ласувати полуницями, черешнями, іншими фруктами і овочами, але щоб… равлики
На Закарпатті, змінюючи уявлення про сільське господарство, працюють дві равликові ферми.
Сьогодні страва, яка вважається французьким делікатесом – і місцева туристична родзинка, і товар на експорт у Європу.
Цю «худобинку» так просто й не побачиш: слизькуватий молюск у красивій округлій мушлі ховається не просто у траві, але й під спеціальними дерев’яними панелями, що бережуть вологу та захищають від сонця. Тут ці «хатинки» називають: «комуналка: нижній поверх – спальня, а верхній – їдальня».
І хоча місце, де вирощують на м’ясо коштовних равликів, називають фермою, так само як і господарства, де зростають свині, корови, кози чи вівці, спільним є хіба те, що ці тваринки так само в загорожі, пасуться й отримують їжу від людини. Насправді, для Закарпаття така незвична «свійська тварина» – то справжня екзотика.
Місцевих диких молюсків називають «слимаками» і, закарпатською говіркою, «чіґа-біґа» – героєм дитячих віршиків і пісеньок, який досі не був їжею, а тим паче коштовним делікатесом.
І ставлення до пропозиції скуштувати ескарґо (загальна європейська назва страв із равликів) тут дуже полярне: від «ух, як цікаво!» до «фу, яка гидота!». Але сьогодні равлик поволі (як і властиво цьому молюску) стає не лише туристичною атракцією, але й перспективою закарпатського сільського господарства.
У Нижньому Селищі, що в Хустському районі, равликів уже другий сезон пропонують на дегустацію і продають як напівфабрикат.
У Нижньому Селищі вирощують молюсків породи «Мюллер» (Нelix aspersa muller), які в Європі вважаються делікатесом і коштують близько сотні євро за кілограм сировини, і часом мають ще вищий ресторанний прайс.
Читайте також: Розвіюємо міфи про схуднення. Їмо, п’ємо і худнемо
«Ідея виникла тоді, коли скуштував гостинця від друзів, котрі повернулися з туру Європою: надто вже засмакував равлик, приготований із напівфабрикату», говорить власник цієї оригінальної ферми.
Цінність равликів у харчуванні – не лише в особливому тонкому смаку. Це – екстрабілковий продукт. І хоча м’яса в одному, так би мовити, «філе» трохи більше за крихту, та воно дуже поживне.
Стандартна ресторанна порція – шість мушель, можна, звісно, замовити й дюжину, але це, як на мене максимум», – каже фермер-равликівник. Можна робити салати з додаванням м’яса равлика, а ще маринувати.
Ще вирощування равликів вважається екологічною справою.
Сьогодні на фермі в Нижньому Селищі «стадо» сягає до 120 тис. равликів, плани виробництва – до 10 тон равликів на рік. Сьогодні равликів Хустщини вже їдять у ресторанах Італії та Франції.
Нині Україна набирає ваги як світовий експортер делікатесу в ЄС, де, до речі, збір равликів у дикій природі заборонений.
Звісно, українські фермери проходять суворий контроль структур Євросоюзу й уже потроху посувають Польщу, котра, як виявляється, доволі давно є великим експортером равликів.
Що ще варто знати про равликів?
Наприклад, те, що в 2017-му році Україна, за даними експертів, експортувала цього товару вчетверо більше, ніж сала: 380 тон, і є тенденція до зростання виробництва та продажів.
І ще на 2018-й рік передбачені дотації для фермерів-равликівників, утім, за прогнозами, більшість піде на потреби птахівництва, котре прописане в бюджеті тим самим рядком, адже там потужне лобі. Але фермерам, які вирощують равликів, не звикати, що дещо відбувається поволі…
