На картці у Оксани було 20 тисяч гривень, і всі ці гроші вона планувала витратити на себе. Дівчина заглянула в телефон, щоб перевірити, скільки грошей у неї є на рахунку, як раптом побачила на екрані повідомлення. “Оксанко, купиш мені ляльку?”. Дівчина мимоволі усміхнулася. Писала Маринка, її 6-ти річна племінниця, молодша донечка рідної сестри. “Вибач, Сонечко. Але у мене немає грошей, твоя лялька надто дорога. Але ти напиши листа Миколаю, і можливо, якщо ти була чемною, він вислухає твоє прохання”. Оксана відправила повідомлення племінниці наперед знаючи, що воно неабияк засмутить цю маленьку дівчинку. Але в неї в голові визрів план, як зробити так, щоб щастя було більше
Оксана з нетерпінням чекала Нового року. Цьогоріч вона вирішила порадувати себе обновками – адже рік був складним, і нові речі мали б підняти настрій. Вона вже уявляла себе
В неділю ми приймали гостей, прийшли до нас батьки Дениса. З перших хвилин я відчула, що просто не буде. – О, то що, ви в такій маленькій квартирі живете? – майже замість привітання сказав сват. Ми з чоловіком переглянулися і запросили гостей у велику кімнату, де ми накрили стіл. – Таки дуже мало місця, нема де розвернутися, – батько Дениса явно був не задоволений нашими умовами проживання. Майбутня сваха критично оглянула стіл, і стала витягати з сумки харчі, які вони з собою, виявляється, привезли. Вони – люди з села, і у них все домашнє, свіженьке, не те, що у нас
Я знала, що рано чи пізно це станеться, але не уявляла, що так швидко. Якось в п’ятницю ввечері я прийшла з роботи, написала чоловікові список продуктів, і відправила
Що це таке? Мамо, ну не можна так на всьому економити. У тебе ж гроші є, – я дивилася на кошик з продуктами і не могла зрозуміти, чому мама так дивно себе поводить. Маму я зустріла в супермаркеті. Я забігла туди в обідню перерву і побачила, що мама там робить закупки. Я подивилася на ті продукти, які мама поклала в кошик, і мені плакати хотілося. Усе найдешевше. – Мамо, це нікуди не годиться. У тебе ж гроші є, чому ти економиш на собі. Та мама мене не слухає, своїх звичок змінювати вона не збирається
– Що це таке? Мамо, ну не можна так на всьому економити. У тебе ж гроші є, – я дивилася на кошик з продуктами і не могла зрозуміти,
У сім’ї Степана не було традиції дарувати подарунки. Свекор, який багато років працював за кордоном, ніколи не вітав свою дружину з будь-якими святами, не давав їй подарунків. У їхній родині було звичкою, що, якщо є житло і робота, то цього вже достатньо для щастя. У родині Віри, навпаки, подарунки були важливою частиною життя. Кожне свято, кожен день народження батьки старанно підбирали один для одного подарунки. Тому, коли Віра вперше не отримала подарунок від чоловіка, вона дуже засмутилася
Віра та Степан були одружені вже 15 років, і за цей час, здається, вона вже добре вивчила свого чоловіка. Вона сподівалася, що з часом він зміниться, що його
Діано, ну не можна так. Це моя мама і вона діло каже. Мама щиро хоче нам допомогти. Не розумію, чому ти сумніваєшся? Чоловік так переконливо говорив, наче це єдине правильне рішення і іншого і бути не може, але я не відчувала, що це правильне рішення, тому стою на своєму – з своєї квартири до свекрухи я переїжджати не збираюся
– Діано, ну не можна так. Це моя мама і вона діло каже. Мама щиро хоче нам допомогти. Не розумію, чому ти сумніваєшся? Чоловік так переконливо говорив, наче
Мамо, ну чого ти не можеш зрозуміти? Ображаєшся на рівному місці. Ми не зможемо приїхати до тебе на свята, занадто багато роботи. А потім Ірина захотіла в Буковель їхати, ми вже навіть готель забронювали. Син ще продовжував щось у слухавку говорити, але Ніна його не чула, бо сльози так рясно текли з її очей, що жінка вже і зупинитися не могла. От що вона своєму сину зробила, чим не вгодила, що він навідріз відмовляється до неї приїжджати
– Мамо, ну чого ти не можеш зрозуміти? Ображаєшся на рівному місці. Ми не зможемо приїхати до тебе на свята, занадто багато роботи. А потім Ірина захотіла в
Не знаю, мамо, як ти це сприймеш, але ми хочемо квартиру продати, – заявила мені донька. – Ти ж не проти? – каже. В мене спочатку на кілька секунд дар мови пропав, а потім я таки рішуче відповіла: – Проти, звичайно. Не розумію, чим вам не подобається та квартира, в якій ви зараз живете? Ви б радіти мали, що все так добре склалося, – кажу, але голос мій уже звучав на підвищених тонах
– Не знаю, мамо, як ти це сприймеш, але ми хочемо квартиру продати, – заявила мені донька. – Ти ж не проти? – каже. В мене спочатку на
Які ще святкування, мамо? Що ти собі таке вигадуєш, це ж робочий день, – заявила мені донька, коли я покликала її з чоловіком і онуками на свій день народження. Мені так прикро було, що словами не передати. Я ж не планувала грандіозних святкувань, не хотіла ніяких подарунків, а просто хотіла в цей особливий для неї день зігрітися теплом рідних людей. Але ніхто з дітей так і не приїхав
– Які ще святкування, мамо? Що ти собі таке вигадуєш, це ж робочий день, – заявила мені донька, коли я покликала її з чоловіком і онуками на свій
Ти ж розумієш, що осоромила нас на все село! – нахмурився батько. – Не ображайся, Світлано, але в селі тобі залишатися не можна, нас люди засміють. Батько не жартував. Але і не відмовився зовсім від дочки і онука. Тому винайняв для Світлани невелику однокімнатну квартиру в місті. До декрету дівчина ще працювала, а потім настав такий час, що вона просто не уявляла, що їй робити далі. Вранці 31 грудня Світлана побачила, що її єдині зимові чоботи порвалися. Ще й підошва відпала. Вони були дуже старі, але вона носила їх, бо це був єдиний зручний і теплий варіант з того взуття, що у неї було. І хоча в неї майже не було грошей, вирішила йти до майстра, який зможе їй допомогти
Світлана була геть спустошеною. Вона навіть не уявляла, що має робити далі. Вона ж планувала заміж виходити, але наречений втік, щойно почув про дитину. 19-річна дівчина в розпачі
Світлано, він тобі ніхто, чужа людина. А тут мова йде про твою рідну сестру, якій зараз нема де подітися, – мама прийшла до мене з самого ранку в суботу, щоб переконати мене, що я по-родинному маю прийняти у себе сестру. Мені 40 років, я сама живу у великій двокімнатній квартирі. Це житло в свій час допомогли купити мені батьки, які додали приблизно 25 відсотків її вартості. Решту суми за квартиру сплатила я сама. Проте, зараз мама вважає, що має право заселити до мене сестру
– Світлано, він тобі ніхто, чужа людина. А тут мова йде про твою рідну сестру, якій зараз нема де подітися, – мама прийшла до мене з самого ранку

You cannot copy content of this page