Світлана була геть спустошеною. Вона навіть не уявляла, що має робити далі. Вона ж планувала заміж виходити, але наречений втік, щойно почув про дитину.
19-річна дівчина в розпачі поїхала в село до своїх батьків, але вони теж не вельми радо сприйняли новину про те, що дочка вирішила їх так рано зробити дідусем і бабусею.
– Ти ж розумієш, що осоромила нас на все село! – нахмурився батько. – Не ображайся, Світлано, але в селі тобі залишатися не можна, нас люди засміють.
Батько не жартував. Але і не відмовився зовсім від дочки і онука. Тому винайняв для Світлани невелику однокімнатну квартиру в місті.
До декрету дівчина ще працювала, а потім настав такий час, що вона просто не уявляла, що їй робити далі. Страх перед невідомістю її дуже лякав.
Вранці 31 грудня Світлана побачила, що її єдині зимові чоботи порвалися. Ще й підошва відпала. Вони були дуже старі, але вона носила їх, бо це був єдиний зручний і теплий варіант з того взуття, що у неї було.
І хоча в неї майже не було грошей, вирішила йти до майстра, який зможе їй допомогти.
У майстерні пахло шкірою та клеєм, тут був порядок, як у справжнього професіонала. Світлана зайшла в середину, тримаючи чоботи у пакеті.
– Добрий день, я до вас за ремонтом. Мої чоботи порвалися, – сказала вона тихо.
Майстер, невисокий юнак з голубими як небо очима глянув на чоботи і похитав головою.
– Змушений вас розчарувати, але ці чоботи уже не підлягають ремонту. Не прийму я їх. Несіть відразу на смітник, а заодно, поки ще магазини не зачинилися, підіть і купіть собі нові, щоб в Новорічну ніч не залишитись босою.
Світлана опустила голову, і готова була йти, але сльози виступили на її очах. Вона відійшла від прилавку, і майстер нарешті помітив її округлий животик. Побачивши розчарування дівчини, що була в очікуванні, зітхнув і додав:
– Добре, залишайте, я їх спробую привести їх в порядок. Але не обіцяю. Приходьте сьогодні о шостій вечора.
– Дякую, я прийду, – вона тихо посміхнулася, хоч і знала, що насправді в її світі вже мало що може бути добре, та думка про те, що вона хоч матиме чоботи, її неабияк підняла настрій.
Щаслива дівчина повернулася додому, стала готуватися до зустрічі Нового року, і раптом зрозуміла, що дитина вирішила прийти на цей світ ще в цьому році.
Проблема була в тому, що вона була вдома одна, і лише по телевізору йшли новорічні фільми із щасливим кінцем. Їй було страшно, тому про свої чоботи, які вона залишила в майстерні, вона геть забула.
Останнє, що дівчина памятає, було те, що в її двері подзвонили, і майстер, який пошкодував її, приніс вже відремонтовані чоботи до неї додому. Майстерня знаходилася неподалік, а адреса Світлани була на квитанції.
– Вітаємо, у вас народився чудовий хлопчик, не дотягнув з датою народження до Нового року всього кілька хвилин. Але ви молодець, впоралися. А який молодець ваш чоловік, він весь цей час стояв в коридорі і так хвилювався за вас, що ми всі тут аж розчулилися, – наперебій говорили медсестри коли Світлана прийшла до тями.
Коли молода матуся прокинулася, перше, що вона побачила, – це обличчя майстра, який сидів поруч і тримав її за руку. Це був той самий чоловік, який привіз її чоботи. Тільки тепер він не просто був майстром. Він став її підтримкою в найважчий момент життя.
– Ти в порядку, – сказав він, як тільки побачив, що вона приходить до тями.
Світлана подивилася на нього злегка збентежено і не розуміла, де вона знаходиться. Вона почула дитячий плач і оглянулась — поруч лежав її маленький синочок.
– Ти народила… – промовив майстер, посміхаючись.
Світлана, з труднощами, але з усмішкою, дивилася на свого малюка. Їй здавалося, що це найбільше чудо, яке вона коли-небудь бачила.
Після цього випадку для Вадима, так звали цього майстра, Світлана і її синочок стали рідними. Він зрозумів, що всі ці події, які відбулися з ним в передноворічний вечір є не випадковими, здається, сама доля привела його до дому Світлани, якій так була потрібна його допомога.
Поки вночі в місті яскраво сяяли святкові вогні, Світлана з новим життям і маленьким ангелом поруч усвідомила, що чудеса справді трапляються. Іноді вони приходять не в той момент, коли ми їх чекаємо, а коли ми найменше готові до них.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
