– Не знаю, мамо, як ти це сприймеш, але ми хочемо квартиру продати, – заявила мені донька. – Ти ж не проти? – каже.
В мене спочатку на кілька секунд дар мови пропав, а потім я таки рішуче відповіла:
– Проти, звичайно. Не розумію, чим вам не подобається та квартира, в якій ви зараз живете? Ви б радіти мали, що все так добре склалося, – кажу, але голос мій уже звучав на підвищених тонах.
Дочка, яка вже прийняла рішення, а мені зателефонувала швидше для годиться, теж підвищеним голосом заявила мені таке, від чого я досі відійти не можу.
– Якщо ти вже запитала, мамо, то мені не подобається ні район, ні квартира, ні планування. Це був твій вибір. Ти навіть не вважала за потрібне зі мною порадитися, перше ніж робити такі покупки, – заявила дочка.
Від її слів у мене холодок по спині пробіг. Оце вся її вдячність? Отак, одним словом дочка перекреслила всі мої старання за 7 років.
Я ж на заробітки заради доньки поїхала. Бачу, що дочка підростає, скоро заміж захоче виходити, а ми з чоловіком просто не маємо нічого, щоб дати їй в придане. Може це і звучить старомодно, та я мала тверде переконання, що ми маємо дитину свою хоч на старті забезпечити, щоб потім їй ніхто не докоряв, що взяв її без нічого.
Поїхала я в Іспанію, останніх 7 років я заробітчанка. Всі гроші, які я заробляла, я складала, бо знала, що рано чи пізно мені знадобиться кругленька сума.
І як як у воду дивилася, бо пів року тому телефонує мені моя донька і радісним голосом повідомляє, що наречений зробив їй пропозицію.
Я зраділа і стала додому збиратися. Приїхала, з сватами зустрілася. Люди хороші, і зять теж мені сподобався. Стали ми весілля планувати.
Я запропонувала довго з цим не тягнути, нехай молодята зараз розписуються, а весілля зробимо за кращих часів. Всі зі мною погодилися. Молодята стали готуватися до розпису, а ми з чоловіком вирішили їм сюрприз зробити – подарувати квартиру на весілля.
Стали ми шукати підходящий варіант. І нам відразу дуже пощастило. Ми знайшли гарну двокімнатну квартиру в нашому районі. Житло було з готовим ремонтом, і навіть повністю обставлене – заходь і живи. Там ще ніхто не мешкав. Люди для себе робили, але у них плани помінялися і вони поїхали за кордон.
Мені ця квартира дуже сподобалася, ще й ціна прийнятна. Продавці поспішали, тому скинули навіть в ціні. Я дуже пишалася собою, коли в ресторані, де ми тісним сімейним колом зібралися, щоб відсвяткувати розпис наших дітей, я подарувала їм ключі від новенької квартири.
На наступний день ми всі разом пішли дивитися на квартиру, і по виразу обличчя своєї доньки я зрозуміла, що їй щось не сподобалося.
Але я вирішила не загострювати на цьому увагу. Свій батьківський обов’язок я виконала. Не думаю я, що багато сімей можуть похвалитися тим, що відразу йдуть жити окремо у свою власну квартиру. Є ж такі, що роками живуть на зніманні, або з батьками.
Дякую від своєї доньки я так і не почула. Зате почула картання. Їй не сподобалося, що я з нею не порадилася, коли для неї житло вибирала. Вона там пожила, роздивилася, і прийняла рішення, що їй таки не подобається та квартира і вона хоче іншої.
Дочка вирішила цю квартиру продавати, а купити нову, таку яка їй подобається.
Сказати, що я засмучена, це нічого не сказати. Дочка виросла егоїсткою, не здатною оцінити того, що я для неї зробила. Я ж від щирої душі вибирала для неї житло, і квартира справді гарна. Я просто не розумію, що їй не сподобалося.
Всі документи на дочці, і вона має право цю квартиру продати і без мого дозволу. Тільки вона не може до кінця усвідомити помилковості цього кроку.
Ця квартира – її дошлюбна власність. А наступна вже буде придбана у шлюбі, і в разі чого, зять зможе претендувати на половину, не вклавши у неї жодної копійки.
Просто не знаю, що мені робити? Чому моя донька так немудро хоче вчинити? Хто з нас неправий?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
