op

— Ти ж сама казала, що тобі тут занадто тихо, от ми і приїхали рятувати тебе від нудьги, — заявив дядько Степан, вносячи до хати величезну сумку, з

— Оце сестра… Пачка кави — і все, що я в неї заслужила… Теж мені, заробітчанка. Людмила вже взувалася в коридорі, сердито затягувала чоботи й обурено говорила до

— Послухай, Софіє, не злись на сестру, це ж просто життя, — голос мами у слухавці звучав буденно, вона прямо ігнорувала новину, що мій чоловік пішов до моєї

— Ти справді думаєш, що розмальовувати чужі обличчя — це професія, якою можна пишатися перед сусідами? — Софія Іванівна поправила окуляри на переніссі й подивилася на невістку так,

— Мамо, він точно поїхав? — голос Олексія у слухавці тремтів від надмірного хвилювання, наче він щойно знайшов скарб і боявся, що про це дізнаються сусіди. — Хто

— Ти навіть не уявляєш, як важко мені було це зробити, але я просто не мав іншого вибору, — сказав Максим, дивлячись кудись повз дружину, на старий кухонний

— Послухай, Галю, ти ж без мене і кроку не ступиш, пропадеш у цих чотирьох стінах за місяць, — ці слова колишнього чоловіка, мов старе відлуння, досі іноді

— Та невже тобі важко було просто нарізати сиру та відкрити банку огірків, ми ж не чужі люди! — Світлана Михайлівна стояла на порозі, навіть не знявши взуття,

— Я хочу повернутися в сім’ю… Не вийшло в мене там, з іншою… — ці слова впали між ними, як важкий камінь, який тепер ні обійти, ні переступити.

— Ви рідних онуків серед ночі на холод виставили, невже пам’ять так швидко відібрало? — голос Марини тремтів, але погляд залишався твердим. — А тепер стоїте на порозі