Родзинкою моїх заробітків стало те, що я купила машину. Чоловік мій спочатку відмовлявся, а потім пішов і здав на права. Щоб машина не простоювала, Іван почав таксувати, і я не мала нічого проти, адже це зайва копійка в сім’ю. Чоловік живе сам в нашому будинку, принаймні, я так думала. Бо донька, яка до батька іноді заїжджає, побачила, що до нього часто приходить одна і та ж жінка. Іван спочатку все заперечував, розповідав, що це його давня знайома, але потім він зізнався доньці, що він закохався в цю жінку і збирається зі мною розлучитися як я приїду
– Мамо, ти тільки не хвилюйся, але у нас дещо змінилося, і коли ти приїдеш, уже не буде як колись, – каже мені донька. Зателефонувала вона мені, як
Розгублений Михайло сидів наодинці з своїми думками під старою вишнею і з запрошенням в руках. Він не знав, як правильно вчинити? Послухати дружину і залишити все в минулому? Чи таки вперше в житті зробити все правильно і піти на весілля до рідної доньки з гідним подарунком
Михайло крутив у руках конверт з запрошенням на весілля, і просто не знав, що робити. Спогади нахлинули на нього лавиною, наче все це вчора було. – Марино, нам
Додому я ще не збиралася, і син про це знав, тому і не поспішав виконувати свої обіцянки. Але раптово не стало моєї мами, і я була змушена приїхати. І те, що я побачила вдома, мене просто ошелешило, адже син по телефону мені говорив одне, а в підсумку вийшло зовсім інше
– А не треба було всі гроші сину віддавати, – картає мене моя сестра. – Анно, я ж тобі говорила, що тут не все так, як твій Микола
На початку травня цього року я приїхала додому, бо хотіла трохи відпочити на курорті. Про свої плани я розповіла доньці, а вона поділилася цією інформацією з своєю свекрухою. Сваха теж відразу виявила бажання їхати зі мною на курорт. Зателефонувала мені і попросила забронювати місце і для неї. Я собі подумала, що це не така вже й погана ідея – поїхати разом, тому за проханням свахи я все оплатила наперед, забувши, з ким я маю справу
– Тобі що, шкода грошей для рідної доньки і внуків? Мамо, не став мене в незручне становище перед родичами чоловіка, – заявила мені моя донька. Лариса вважає, що
Суботнього ранку в двері Дарини подзвонили. Вона відчинила і очам не повірила – на порозі стояла заплакана Люба. Виявилося, що її чоловік зателефонував їй і сказав, що у нього є інша жінка і він йде до неї. – Що мені тепер робити? Як я буду жити без нього? – плакала Люба. Її чоловік Степан все життя їздив по заробітках і там знайшов собі іншу
– Сестричко, коли новосілля святкуватимете? – питає Дарина свою сестру. Люба ще в минулому році закінчила будинок, але все чомусь з переїздом відтягує. – Та ми ще чекаємо,
Мені тут в Італії ніхто не вірить, що вдома моїм грошам не радіють, а хочуть, щоб я поверталася. Одна подруга тут плачеться, що її донька всі гроші забирає у неї, ще й мало постійно. Інша не знає, що робити, бо в хату, яку вона збудувала, чоловік привів іншу жінку. Я тут їх послухала, і зрозуміла, що щасливих заробітчанок дуже мало, або їх зовсім немає. Жінки тут здоров’я втратили, а повертатися не мають куди
– Валентино, ти спочатку додому повертайся, а тоді і поговоримо, – загадково сказав мені чоловік, коли я йому зателефонувала з Італії і попросила пояснити, що за жінка господарює
З пустими руками до тещі йти було негоже, спочатку вони заїжджали в супермаркет, купували різні смаколики. Щоразу Степан залишав при таких походах в магазин на касі мінімум тисячу гривень, а дружина ще казала, що це мало, бо мама ж готується, чекає на них, вареників наліпила. – А чому ти сама не можеш ці вареники зробити? Я, може, хочу в сімейному колі неділю провести, а не слухати пів дня твою маму, – сказав Степан і вирішив, що з цієї неділі він започаткує вдома інші традиції, тому і пішов з церкви прямо до кума, там він хоч душею відпочине
– Степане, ти де? Ти на годинник дивився? Нас мама чекає, – Ліда нетямилася від злості, адже вона вже другу годину чекала чоловіка, а він спізнювався. Не прийшов
Десять років тому моя донька вирішила поїхати в Польщу на заробітки, там їй непогано пішло, і вона захотіла спробувати пожити там. Забрала в Познань чоловіка і дітей, і живуть собі там. Свого житла моя донька в Польщі і досі немає, живуть на орендованих квартирах. Коли не стало мого чоловіка, і я залишилася сама, я пропонувала доньці повертатися додому і жити зі мною, але вона навіть слухати нічого не хотіла про переїзд, проте від спадщини вона не хоче відмовлятися
– Хата моя, бо я твоя рідна дитина, – заявила мені моя донька Наталя. – Мамо, ти ж не можеш віддати спадщину чужій дитині, маючи свою? Я задумалася,
Остап Андрійович має велосипед, і на ньому катається з села в місто, а це дорога не близька, та ще й враховуючи, що він літня людина, йому 75 років. Скоро у нього буде ювілей, і я вирішила, що куплю йому машину, вибрала не надто дорогий варіант, але тепер свекор зможе хоч щодня до нас приїжджати. Про сюрприз, який я йому готую, він ще не знає, але я впевнена, що йому сподобається. Він заслужив, я ніколи не забуду те, що він зробив для мене, по суті чужої йому людини
– 5 тисяч євро на машину? І кому? Свекру? Ти, Надійко, напевно не маєш куди гроші дівати, – казали мені мої подруги-заробітчанки, коли дізналися, що я вирішила колишньому
Ми в неділю в парку на Ребібії сидимо, про життя говоримо, одна одній розповідаємо свої історії. – Олю, а з ким ти плануєш жити, коли повернешся? – якось запитала мене моя подруга, така ж заробітчанка. – От, – кажу, – прямо зараз це і з’ясуємо. Набираю я доньку, питаю чи хоче вона, щоб я коли повернуся, з нею жила. Відповідь її мене дуже засмутила, та й син теж мене неприємно здивував
– Мамо, правда, ти гроші мені віддаш? – питає мене улесливо донька. – Ми ж тобі стільки допомогли, і нам зараз дуже треба розширюватися, ти ж знаєш, яка

You cannot copy content of this page