op

Тамара Павлівна вийшла з машини так, ніби це був не фургон з їжею, а броньовик на головній площі міста. Вона поправила окуляри в тонкій оправі й обвела подвір’я

— Тільки ти, Ганно, могла так необачно вчинити. Купила чоловікові машину, щоб він до іншої добрався з комфортом! — Марія сплеснула руками, ледь не впустивши відро з водою.

— Мамо, Петро не хоче, щоб ти садила картоплю. Ми вирішили, що тут буде газон. Рівненький, зелений, як у журналах. А картоплю… ну, якщо тобі так кортить порпатися

— Ні, мамо, ти не можеш цього зробити! Почуй мене! Я тобі рідний син, твоя кров, а вона — всього-навсього невістка! Ти не маєш права виганяти мене з

— Дивись, Софіє, я собі дублікат зробила, щоб вас зайвий раз не турбувати дзвінками, — пролунав у коридорі голос, від якого в мене всередині все стислося в тугий

— Тільки ти чоловікові не розповідай, Катерино! Чуєш мене? Це твоя квартира, і тільки твоя! — мама майже перейшла на крик, вчепившись у плече доньки. Катя здригнулася від

— А ти що, справді думав, що вхід на мої іменини безкоштовний? — голос Олега в слухавці звучав настільки буденно, ніби він повідомляв прогноз погоди, а не виставляв

— А ви впевнені, що ваша пам’ять вас не підводить, серденько? Може, варто попити якісь вітаміни для голови? — Галина Петрівна повільно помішувала чай, і цей звук ложечки

— Ти справді віриш, що після всього, що він накоїв, я маю просто вийти й усміхнутися, ніби ми в рекламі йогурту? — голос Мар’яни тремтів, але в ньому

— Ти справді думаєш, що мама хотіла б, аби я пішов з торбами по світу, поки ти тут вибираєш колір плитки для ванної? — голос брата затремтів від