op
Італійське сонце не гріє так, як вдома. Воно пече, сушить і не залишає місця для відпочинку. Коли ти стоїш на чужій кухні, миєш безкінечний посуд або доглядаєш за
«Ми з мамою вирішили, що весілля краще зробити у нашому дворі» — ця фраза лунає як вирок, але деякі чоловіки вимовляють її з такою щирою посмішкою, ніби сповіщають
— А що, хіба я не правду кажу? — свекруха навіть оком не здригнула, акуратно складаючи свої речі у вітальні. — Раніше жінки на переробних підприємствах працювали, у
«Дякую, що відкрили, а то я вже думала, що ви ледве ходите і взагалі не підводитеся з ліжка…» Саме з цієї чудернацької, нахабної фрази незнайомої дівчини на порозі
— Соромно з тобою поруч іти, розумієш чи ні? Чотирнадцятирічний Назар навіть не дивився матері в очі, коли кидав ці слова. Він нервово шарпав замок на шкільному рюкзаку
«Коли власна свекруха тягне з твоєї спальні телевізор, найменше очікуєш почути, що ти ж у цьому й винна», — саме ця думка промайнула в голові Софії, коли вона
— Переказав мої заощадження своїй матері — тепер пояснюй їй сам, чому повернувся до неї з валізою, — мовила Софія без жодного крику. Ці слова пролунали тихо, без
— Ну і як тобі там, в Італії? Добре живеться? — запитала тітка Анна, зсунувши хустку трохи набік і пильно вдивляючись мені в обличчя. Ми сиділи на дерев’яній
Триповерховий будинок із високими стелями та важкими дерев’яними дверима стояв у самому центрі міста, ховаючись від шумного проспекту за кронами старих каштанів. Тут минуло майже все свідоме життя
«Їж, Миколо, а то ж вистигне!» — сестра сунула мені тарілку так завзято, що чайна калюжка миттю розлилася по клейонці. Шматок пирога з капустою виглядав пишно і переконливо.