op
— Справжня жінка повинна дякувати долі, коли чоловік приводить її у свій власний кут, а не пишатися тим, що цілими днями складає букетики, — голосно промовила Любов Петрівна,
— Ти взагалі пам’ятаєш, що в тебе мати є, чи згадав тільки тоді, коли підперло і нікуди більше дітися? Слова прозвучали глухо, буденно, без крику, але від них
— Жінка у твоєму віці вже повинна дякувати долі за те, що на неї взагалі звертають увагу, а не крутити носом, — Григорій надпив із паперового горнятка, потер
— Ключі поклади ось сюди, на тумбочку, і можеш бути вільна, ми тобі навіть машину викликали, щоб пішки з речами не йшла. Ці слова я почула у власному
— Тобі для рідної сестри шматка свинини шкода, чи ти просто від природи така жадібна? Надія завмерла біля розпеченої решітки з щипцями в руці. Вона навіть не повернулася,
— Якщо жінка рахує кожен шматок хліба, який з’їв її власний чоловік, то гріш їй ціна як господині! Мар’яна почула ці слова від свекрухи ще в перший рік
Галина Михайлівна завмерла біля стрічки супермаркету з пачкою вівсянки в руках, коли за спиною пролунав цей насмішкуватий, трохи хрипкий голос. Голос, який вона не чула майже п’ятнадцять років.
— Навіщо ти пустила до хати чужого чоловіка, Василино? Ти зовсім з глузду з’їхала на старості літ? — кричала через тин сусідка Катерина, витріщаючи очі. — Ти ж
— Ти фартух свій синій узяла? Тільки не кажи, що забула, бо моя сестра на тебе сподівається. Сергій проказав це буденно, навіть не повернувши голови від керма. Точнісінько