На днях свекруха до Галини приходила, від знайомих дізналася, що цього літа син з невісткою відпочивати кудись їздили, але ніхто не знає куди. – А в скільки вам обійшлася ця поїздка, за скільки кімнату зняли, який санаторій, в скільки харчування обійшлося? – все ніяк не вгавала мати Андрія. Галина нічого не хотіла казати, але свекруха все випитувала і випитувала, нічого не соромлячись. – Ми до родичів моїх їздили в село, погостювали трішки і нічого більше, – сказала Галина неправду, адже знала, чим це все закінчитися може
На жаль, у мого чоловіка якась рідня така, що я цих людей зовсім не розумію, – каже подружка Галина, – ось з самого першого дня нашого з Андрієм
Скоро мама моя виходить на пенсію, а в кінці осені – батько. Вони вже порахували, скільки нам доведеться перераховувати грошей їм щомісяця, щоб допомогти: сестри мої по тисячі гривень мають їм в місяць давати, а ми з тобою – три, – одного разу сказав чоловік Ірині. – Для чого було обіцяти своїм батькам те, чого ти не зможеш виконати, бо гроші давати їм я не збираюся зовсім, – обурилася Ірина. – А я збираюся, – впевнено мовив Тарас і став вивертати кишені
– Ірино, я з якихось не зрозумілих причин не міг зняти гроші з банківського рахунку, – сказав по телефону своїй дружині Тарас. – А я заблокувала тобі доступ
Уявляєш, Павле, моя бабуся переїжджає до батьків а нам віддає свою двокімнатну квартиру, – повідомила радісну новину ввечері своєму чоловікові Олена. – Це новина хороша, звісно, але мене турбує дещо, тому я не хочу туди переїжджати і ти сама знаєш чому. Але Олена таки вмовила чоловіка і незабаром вони жили в гарній квартирі з хорошим ремонтом, за яку нічого не доводилося платити, крім комуналки. Олена дуже щаслива була, а от про Павла цього не скажеш, до нього стала ходити теща
Олена, зазвичай балакуча жінка, в той день була напрочуд мовчазною, поставивши перед своїм чоловіком тарілки з борщем і смаженою рибою, потім налила йому теплий чай. Але Павло чудово
Ми з чоловіком стали просити батька, щоб він продавав усю свою господарку в селі, а ми його заберемо до себе в місто. Тато нас послухав, все продав, але їхати категорично відмовився до нас. Йде зима, морози, там в хаті так холодно, що я й не знаю як справиться там він, тому стала вже хвилюватися. – Кидай все, звільняйсь з роботи, залишай сім’ю і їдь в село батька глядіти, – повчає мене родина. А я вирішила йому жінку якусь знайти в селі
Я зараз в такому віці, що вже не мені допомагають батьки, а я сама маю дбати про них. Та, на жаль, мами не стало, залишився лише тато старенький,
Моя мама ростила мене сама, постійно на всьому економила, адже допомагати їй не було кому. Я мріяла все дитинство про велосипед, але не мала його. Мама економила на овочах та фруктах, не водила мене на гуртки, одяг я доношувала той, який нам приносили люди після своїх дітей, я навіть на випускний не пішла, бо не мала сукні. А коли я поступила на навчання і з’їхала від мами жити в гуртожиток, вона собі купила ще одну квартиру. Сказала, що вона буде їй на старості років, бо на мене у неї надії немає
Моя власна донька на мене тепер дуже ображається! – розповідає 60-річна Ліда Остапівна. – Виявляється, я – дуже недобра мама для неї, адже багато років ростила її не
Цього місяця я майже всю свою пенсію витратила на продукти і їжу, майже нічого не залишилося. А так, як ти, Олеже, мені ні гривні не дав, то пора мені хоча б якусь тисячу дати, – звернулася Марія до свого зятя, коли порахувала, що з пенсії у неї залишилося 350 гривень. – Ну ви, мамо, даєте, ви ж знаєте, що у нас зараз важкі часи, придумайте щось, он ідіть в сусідів позичте, – буркнув зять, дожовуючи останню приготовлену тещою котлету. Мати стояла, як вкопана. До кого ж їй йти, куди бігти, коли онуки сидять голодні
Марія рахувала скупий залишок своєї пенсії і намагалася щось придумати, як краще її розподілити ці гроші, щоб її вистачило до наступного місяця на життя. Коли вона ще жила
Дмитре, як тата не стало, мама моя дуже сумує, вже змарніла так, проситься жити до нас, бо одній їй вже в 73 роки дуже важко. Квартиру свою вона здасть в оренду, а гроші нам віддаватиме, – вмовляла чоловіка Поліна, витираючи вологі очі. – Я все розумію, але не дуже хочу жити поряд з нею і ти знаєш сама чому, – намагався відмовити чоловік. Але Поліна таки вмовила Дмитра і поїхала до мами шукати квартирантів. Але це був дуже недобрий задум
Моя мама дуже проситься хоч якийсь час пожити у нас, – сказала Поліна чоловікові. – Після того, як тата не стало вона багато від чого відмовилася та й
Я якраз тоді в іншій кімнаті була, чую – мама моя в нашої доньки випитує все. – Марійко, а які там в мами твоєї є секрети від бабусі, про що вони там з татом говорять? Що від мене приховують? Я була така здивована, що й не передати, адже лише тепер зрозуміла звідки мама знає все, що відбувається в нашому домі. Та найбільше мене здивувала відповідь моєї донечки, якій 7 років лише
Найбільше щастя людини це її сім’я. На душі завжди радість та піднесення, коли вдома всі здорові, щасливі, а в сімейному гніздечку панує добробут та взаєморозуміння. Я, попри все
Як тільки дізналася, що молодша донька до нас з онуком приїде, відразу набрала зятя, чоловіка старшої доньки. Кажу, Олеже, ти там нічого не плануй, зранку поїдь на вокзал і Тамару з онуком до нас привезеш, а потім вже їдь на роботу. – Не командуйте мною, мамо, я нікуди не поїду, бо мені теж виспатися треба, більше мені не дзвоніть. Ольга Андріївна вже сто разів пошкодувала, що своє авто йому віддала, але назад вже нічого не повернеш, на жаль
Правду кажучи, я прямо аж розгубилася від такої несподіванки, це треба ж було здогадатися про таке! – ображено розповідає 63-річна Ольга Андріївна. – Дочка наша молодша приїжджає он
В той день Світлана зробила зауваження невістці, а та перекрутила слова свекрухи на свій лад і поскаржилася чоловікові. – Як ти могла сказати таке моїй дружині, мамо? Ти ж бачиш в якому вона стані. Як ти лише так могла? Мати намагалася виправдовуватися, пояснювати щось синові, але Роман вже не слухав її. – Я серйозне рішення прийняла, якщо вже так набридла вам, але дороги назад у вас більше не буде, обирайте, або квартира, або я, – мовила серйозно мати
– Я цілком маю повне право привести Мирославу жити в нашу квартиру, – досить впевнено сказав Роман своїй мамі. – Адже зовсім скоро у нас буде дитина, ми

You cannot copy content of this page