На жаль, у мого чоловіка якась рідня така, що я цих людей зовсім не розумію, – каже подружка Галина, – ось з самого першого дня нашого з Андрієм знайомства всі мене випитували: а скільки твоя мама грошей заробляє, а тато скільки має? А за скільки купували це? А скільки вони заплатили за те?
Галині, зрозуміло, відповідати на ці питання також було неприємно. Тому як зазвичай за ними слідували якісь ну зовсім не дуже приємні, фрази:
– Ну так треба ж, везе ж людям. Зараз он стільки отримують грошей за якісь нечесні справи, або везунчики одні. Чесна та порядна людина стільки просто так на рівному місці не заробить.
Хоча я прекрасно знаю і сім’ю Галини, і сім’ю її чоловіка Андрія і мені навіть дивно було чути це все.
Працювали батьки Галини дуже важко, як воли. У 90-ті, коли все навколо взагалі важко давалося, вони взяли невеличку ділянку землі за містом, картоплю там садили, а потім дуже важко працювали на заводі, а ще й підробляли, поки справи хоч трохи не налагодилися.
Та й ніколи не цуралися вони будь-якої роботи, бралися за будь-яку справу, яка могла принести дохід.
– Мені на роботі запропонували підвищення, – прийшла з новиною якось свекруха на зорі Андрія і Галини спільного сімейного життя, – але посада така там, що запросто винуватою в усьому можу залишитися, там дуже відповідальність велика. Я відмовилася, звісно, краще мати те, що маю, ніж втратити все в один день, що мала до цього.
А ось мама Галини свого часу не відмовилася від ризикованої і відповідальної посади і тепер вона дуже гарний та поважний керівник, яку всі поважають.
Точніше зараз вже пенсіонерка, але пішла на заслужений відпочинок саме з високої зарплати, тому й пенсія зараз у неї дуже хороша.
– Пенсія, звісно – окрема тема, – каже Галина, – останнім часом постійно свекруха у моєї мами все намагається дізнатися її точний розмір, так випитує, що аж не зручно навіть чути просто це мені. Мама морщиться, не говорить, старається уникати цих питань, намагається оминати цю розмову, тоді мама Андрія через знайомих намагається випитати хоч якісь пілтки. Так вже їй це цікаво
– А на скільки, свахо, тобі додали пенсії цього року? – цікавиться мати Андрія постійно, все випитує, – Ой, ну на ці гроші жити можна, звісно, ще й непогано жити. Не те що у мене – одні копійки. Чоловік теж копійки пенсійні перераховує, ось так ледь живемо.
– А свекрові моєму, – продовжує Галина, – свого часу навчатися пропонували поїхати, щоб він потім нову й дуже хорошу посаду отримав. Куди там. Це ж треба п’яту точку від дивана відірвати, та на сесії їздити від борщів-котлет подалі, бо там лише супи пісні дають, та пожертвувати теплими і затишними вечорами біля телевізора, щоб за підручниками сидіти.
Лише тепер маленький розмір пенсії – привід для того, що сім’я Галини з чоловіком Андрієм повинна допомагати свекрам: у батьків Галини хороші пенсії, а ми, мовляв, ледь кінці зводимо. Допомагайте нам, бо ми самі не впораємося.
– І дати ще пропонується сім’ї сестри Андрія, – каже Галина, – так і запитують, а скільки ви отримали премію в цьому місяці, а в тому, ого яка велика різниця? Що, на меблі нашій донці пару тисяч гривень у вас не знайдете?
Галина своєму чоловікові строго-настрого заборонила обговорювати з кимось зі своїх рідних розмір доходів їх сім’ї, ціну покупок, але цікавість ж не знає меж.
Не так давно та ж зовиця Галини запитала у брата, а де вони замовляли собі нові шафи для вітальні?
– Андрій мій щиро й відповів, – продовжує Галина, – адже на тему “де купували” я прямої заборони не давала. Так його сестра не полінувалася, знайшла на той сайт, що сказав Андрій, все там сама довгий час обнишпорила, дізналася ціну, суму доставки та збірки.
– Ну ви даєте, звичайно, – зателефонувала Галині ввечері мама чоловіка, – такі гроші за дошки якісь відвалити! Ще й за збірку сума така величезна – це ж вже взагалі в голові не вкладається. Невже ж Андрій не міг сам зібрати? Або купили б, щось набагато скромніше і дешевше. Ні я, ні мій чоловік, ні моя дочка такого собі й близько дозволити не можемо зараз, це ж справжня розкіш, марнотрацтво якесь, виходить. Це ж подумати навіть лячно, скільки це все коштує і витрачати гроші такі. Ось везе ж деяким, от би дочку мою на таку грошовиту роботу влаштувати допомогли, то був би з вас тоді толк гарний.
– Ми можемо собі дозволити, – відрізала Галина, – нам не страшно подумати, скільки це коштує, ні, дочку вашу я пристроювати на роботу не збираюся. Та й не зможу. Не беруть на такі посади з технікумом та повною відсутністю бажання працювати. У мене все для вас. Більше говорити не хочеться на цю тему.
Зараз вже до переліку питань, які не можна ні з ким обговорювати, для Андрія внесений ще один: де купили. Чоловікові й самому, щиро кажучи, зовсім неприємно вічне ниття родичів. А зятя він на роботу до себе пристроювати пробував.
– Я сім’ю зовсім не бачу, – сказав чоловік зовиці через 4 місяці після свого працевлаштування, – суцільні понаднормові переробітки і виходи в святкові дні. Набридла мені така робота, як раб працюю на цій роботі.
А Андрій працює, і нічого. І не так вже часто затримуватися доводиться, і в свята виходять по черзі, зате гроші платять на роботі йому дуже хороші, а це в наш час багато означає. І вони з дружиною можуть собі дозволити більше.
– А влітку гарно відпочили ми цього року, – ділиться Галина, – а що? Дочка наша виросла, у неї своя компанія для відпочинку вже є. А ми з чоловіком мріяли побувати в Карпатах десь в гарному санаторії. Лише сказати рідні боялася. Це ж ціла епопея розпочнеться: скільки, куди, як так можна, краще б нам допомогли, або доньці нашій.
– У тебе є рідня, – радять подруги Галині, – ось і потрібно було сказати, що ти до них їдеш в гості, тоді вже точно ніхто заздрити не буде.
– Ти не повіриш, я так і зробила. Проста сказала, що до моїх родичів поїхали ми на якийсь час, провідати їх, от і все.
Ось так і живе Галина: не те що не похвалитися, просто сказати не можна нічого родині свого чоловіка. Тому що вони самі не можуть собі цього дозволити, але й не дуже стараються працювати, щоб заробити більше на таке життя, яке їм хочеться.
Якось же Галина зі своїм чоловіком викручуються, про свої зарплати мовчать, а то рідня знову у них грошей попросить.
Галина вже уникає батьків чоловіка й зовиці, адже вони крім того, що рахують їх гроші більше нічого й не запитують. Чи нормально, коли родина кожну копійку вашу рахує, чи краще не спілкуватися з ними і уникати таких людей?
Фото ілюстративне.
