Правду кажучи, я прямо аж розгубилася від такої несподіванки, це треба ж було здогадатися про таке! – ображено розповідає 63-річна Ольга Андріївна. – Дочка наша молодша приїжджає он скоро в гості зі своєю дитиною, збирається, як не дивно, вона одна зовсім, потрібно її зустріти на вокзалі, зрозуміло. У неї сумок чимало з собою, ще й дитина маленька, онукові три роки лише нещодавно виповнилося, з ним важко в дорозі одній, а рейс незручний, нічний якраз. Ну й телефоную я зятеві своєму, кажу – потрібно з’їздити на вокзал в четвер. І почалося тут таке, що краще б я таксі замовила, а не з ним розмовляла! “Нуууу, я не знаааю, це я всю ніч проїжджу, а мені на роботу в п’ятницю рано-ранесенько вставати потрібно буде”. Я й йому кажу – і що ти маєш на увазі? А він – а Тамара не може викликати таксі? Ні, ну як так взагалі можна говорити мені?
Дочок у Ольги Андріївни і її чоловіка дві – старша, 36-річна Злата, живе з сім’єю своєю в Києві, поруч з батьками, а 27-річна Тамара вийшла заміж та тепер живе далеко від мами й тата.
У зятя і його батьків там невеликий сімейний бізнес. Не олігархи вони, природно, але тримаються на плаву, непогано живуть навіть зараз.
Тамара з чоловіком квартиру купили, відразу трикімнатну, і без всяких кредитів обійшлося, дякуючи долі.
Звісно, нерухомість там набагато дешевша, ніж в Києві, але все одно вони молодці, вважає Ольга Андріївна.
А три роки тому молодша дочка подарувала їм з дідом онука, прекрасного здорового малюка, чудового хлопчика Сергійка.
Внучки то у них вже були – дві, від старшої дочки Злати. Але про онука ось саме дід мріяв мало не все життя, і ось мрія його заповітна здійснилася.
Відтоді вже кілька разів Ольга Андріївна їздила до дочки в гості сама, жила в неї по три-чотири тижні, допомагала з дитиною, коли тій важко було.
Дуже бабуся полюбила свого онучка, телефонує їм по відеозв’язку щодня. А в цьому році батьки з донькою домовилися, що Тамара з синочком приїде сама в гості до батьків.
– Рейс ось тільки незручний у них вийшов, десь вони аж під ранок будуть, – пояснює Ольга Андріївна. – Тамара нам каже, на інші рейси квитків не було. Я подумала, ну добре, машина у нас є, зять якраз і зустріне Тамарочку нашу, це не проблема якась велика. А він ось так відреагував якось недобре зовсім – складно йому, виявилося, аж з самого ранку перед роботою їхати на вокзал, не виспиться він, втомлений, бачте, буде. Як він взагалі міг таке сказати?
А справа вся в тому, що автомобіль, на якій тепер їздить зять Ольги Андріївни Олег, йому віддали якраз батьки дружини, теща з тестем його.
– Чоловік мій якось, з сумом, сказав – з віком реакція вже не та стала, зір дуже впав, за кермом їздити в Києві дуже важко, рух активний, давай віддамо свій автомобіль Олегу своєму, нехай їздить! – ділиться мати. – Авто хороше, недешеве, чотири роки тому чоловік його купував, але от якось до нього не зміг звикнути до кінця. Віддали Олегові, як і вирішили. У них діти, їм, дійсно, автомобіль потрібніше, ніж нам, молоді вони, справ багато. Нам куди їздити з чоловіком, адже ми більше сидимо вдома в наші роки? Навесні на дачу, та восени додому, ну це Олег привозить-відвозить нас і все, що ми просимо. Якщо потрібно влітку в місто, ми на автобусі їздимо, нам так зручніше й дешевше набагато, так навіть зручніше, якщо без сумок. Зупинка автобуса поруч, від дверей дому до дверей дачі виходить близько двох годин їхати.
І, правду кажучи, зять і на дачу два рази на рік їздить без особливого ентузіазму завжди, з такою великою якоюсь образою на обличчі, але там хоч мовчить та нічого поганого не говорить. Злата б його відразу на місце поставила, впевнена Ольга Андріївна.
Їдуть вони завжди з купою речей, набирають повний багажник – на все літо ж збираються вони на дачу, не на пару днів.
Без автомобіля їм просто не обійтися. І восени так само. Восени навіть декілька разів доводиться з’їздити, щоб забрати з дачі вже законсервований урожай і все позгортати та поприбирати.
А тут раптом зятю їхати з самого ранку ні світ, ні зоря зустрічати сестру дружини стало “складно”.
Олег працює на п’ятиденці, з десяти ранку до семи вечора, так що з роботи йому відпрошуватися не потрібно навіть зовсім. Прийде додому, поїсть, відпочине годинку-півтори і знову поїде в на роботу.
– Ну так, потяг буде з самого ранку, поки заберуть багаж, поки завезе Тамару до нас додому, поки повернеться до себе додому – вже на роботу потрібно буде виїжджати, – міркує собі Ольга Андріївна. – Складно трохи, звісно, але не зовсім непосильно, для молодого 35-річного чоловіка, здорового та міцного! Як в ігри свої комп’ютерні грати по півночі, ледь не до ранку, за тим комп’ютером годинами сидить щодня – це нічого, нормально, висипається він і на роботу їде. А як справу важливу нам зробити, доньці нашій допомогти на нашій же машині – відразу складно йому, виходить.
Олег, на думку тещі, не напружується особливо. Квартира, в якій живе їхня сім’я – спадкова, належить батькам Злати, тобто Олег її не купував і нічого до неї не доклав, і навіть ремонтувати не став – не моє, мовляв, і крапка, не господар я тут.
Робили ремонт в тій квартирі Ольга Андріївна зі своїм чоловіком. Машину ось їм віддали, з дітьми до сих пір допомагають. Зять взагалі прийшов без нічого, та й зараз зарплату одержує не казкову.
Таку машину, на якій їздить, без кредиту б не потягнув би ніколи, це точно.
– Тому він має їздити у справах сім’ї та не виступати, що складно йому ще там, – каже Ольга Андріївна. – Та й взагалі, не по-людськи це, не по-сімейному: знає, що наша Тамара з дитиною малою їде в ніч, ну яке таксі, про що може бути мова взагалі?
Олег й дійсно невдячна людина, як вважаєте?
Або це теща надто вимоглива та не шкодує чужу людину? Віддала автомобіль, допомогла з квартирою, тепер методично просить, щоб і їй прислуговували, з такими родичами і ворогів не треба? Людині й дійсно на роботу з ранку їхати потрібно, а вона просить, щоб він їздив пів ночі.
Невже дійсно важко таксі викликати, щоб доїхати до батьків? Хто правий в цій ситуації?
Фото ілюстративне.
