П’ятниця. Останній робочий день. Я з обіду повертаюся. А у мене під кабінетом вже черга зібралася. Дві дівчини і тітка з хлопчиком.
Коридор вузький, людей в ньому багато. Черги утворилися вже і до інших кабінетів. Протиснутися до свого мені стає досить складно. Але все ж намагаюся, потрібно ж якось потрапити на робоче місце. За матеріалами
Проходжу ближче в напрямку свого кабінету, мене помічає ця грізна тітка. Знаєте, така баба, що готова всіх порвати, покусати і ліктями в сторони порозкидали. Тітка ця дівчатам командує:
– Я тут давно сиджу. Ви за мною будете, а хто у Вас там за ким – самі розберетеся!
Я вже практично проштовхнулася до свого кабінету:
– Дозвольте, вибачте, дайте пройти, будь ласка. Практично дійшла до дверей, але тут же сидить ця тітка-цербер:
– Гей ти, плюгавка! Куди преш! Ти що не бачиш? Тут черга зібралася! Без черги не можна. Я тут вже півгодини сиджу, чекаю, поки ці ось відкриються! І показує мені в бік дверей.
Я дістаю з кишені ключі від кабінету. Не поспішаючи піднімаю їх у неї над головою і опускаю до рівня очей.
– Це Вам мій підпис потрібен.
Бачили б Ви очі цієї тітки. Як красиво і високо полізли її брови під кучерявий парик … Можна довго про це розповідати … Навіть ролик можна було записати, зробити ефект сповільненої зйомки і викласти в ютюб. Лайків було б неміряно …
На закінчення розповіді хочу коротко зробити висновок:
Люди, давайте будемо з Вами взаємоввічливими, інакше невідомо, що і від кого нам може знадобитися. Адже земля кругла.
