Сьогодні, коли я своїми думками повертаюся на багато років назад, то навіть не знаю, чи правильно я відбулася, як мама, чи не зробила важливих помилок у своєму житті, за які тепер я розплачуюся сповна.
Я абсолютно все своє життя присвятила вихованню дочки та сина. І тепер, коли я занедужала, і не можу сама себе обслуговувати ніхто з них зовсім не захотів доглядати за мною у важкий для мене час. Як важко розуміти, що ти не потрібна своїм вже дорослим дітям.
Я ростила своїх дітей одна. Чоловіка не стало вже давно, коли на світ з’явився наш син, на той момент ми вже виховували нашу дочку, вона була старшою. Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я кожному з них дала хорошу освіту. І не якусь там просту, а вищу в хороших навчальних закладах. Дочка отримала диплом дизайнера, а син – будівельника. Вони обоє влаштувалися на хороші роботи. Поки я була здорова, то завжди допомагала їм з дітьми, постійно копійку якусь давала. У мене два онуки: Сергій – син дочки і Саша – син мого сина. Я водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи, як тільки мала вільну хвилину. Вони часто залишалися у мене на вихідні, або, коли у батьків не було часу за ними доглядати, а влітку вони майже у мене жили. Але одного разу мене поклали в лікарню, адже я погано стала себе почувати.
Моя дочка відвідала мене лише один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся. Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків відразу, як я повернулася додому. А з ними знаєте, як буває: то погратися, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити, адже вони просто так вдома сидіти не хочуть, і це зрозуміло, що вони ще зовсім малі.
Через два місяці у мене стали німіти ноги, мені було досить таки складно ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він вічно був зайнятий, і я викликала собі таксі. Скажу вам для пенсіонерки це істотні витрати, я заплатила чимало тому водієві, а могло обійтися набагато дешевше.
Мене довго дивилися фахівці, сказали, що справи серйозні, але поки що вони зробити у цій ситуації нічого не можуть. Сказали лише поки спостерігатися, більше відпочивати.
Йшов час, і ноги мене турбували все більше. А одного разу я просто не змогла встати. Я зателефонувала доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Мене знову забрали. Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одну, і що мені потрібен вже догляд, жити я одна вже не можу.
В будинку, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися між собою, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, хоч у нього і велике житло, його дружина вже чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи до них додому, адже зі мною і малим дитям вона не впорається.
Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Я перебила їх і сказала, щоб вони йшли обоє! Нікого з них бачити не хочу! Я прекрасно впораюся одна і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала і плакала в подушку.
Як таке могло статися? Як з улюблених дітей вони перетворилися в таких дорослих егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була в дуже сумному стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері. Виявилося, що діти вчора відразу пішли, і квартира всю ніч були незамкнені. А встати то я не можу. Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати. А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.
Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.
Ніколи не думала, що в кінці життя отримаю таку зраду, та ще й від рідних сина і дочки, яким я віддала всю свою душу. Я виростила невдячних дітей. І за це мені найбільше сумно. А своє житло я планую віддати цій жінці, яка мене зараз доглядає. Але, як це зробити, щоб потім, коли мене не стане, діти його в неї не забрали?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
