fbpx
Життєві історії
Жiнка викупила дiвчинку у бабці з метро і дала їй шанс на жuття

Віка бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув вітер і бив дощ.

Жінка заскочила в метро, струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора. Джерело

В той момент коли Віка йшла по переходу, вона раптом помітила стару, що прихилилась до стіни.

Бабуся була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч зі старою стояла коляска, з якої лунав писк.

Віка не втрималася і заглянула в коляску і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовляти, але на неї дивилася дівчинка років п’яти.

Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе, явно маленьке плаття.

-Що ж ви дитину на холоді тримаєте? – запитала Віка у бабки.

-А куди я її подіну, мені працювати треба, – відповіла стара скрипучим голосом, – та й все одно їй, нічого не розуміє.

-Чому не розуміє? – здивувалася Віка.

-Так хвора вона з народження, – відповіла бабця.

-А батьки її де? – Не вгамовувалася Віка.

Тато в тюpмі, а мама гуляє десь, – похитала головою стара, – давно вже дівка у мене на руках.

Віка порилася в гаманці, простягнула старій гроші.

-Ось візьміть, може фруктів дівчинці купите, – з надією сказала Віка і пішла до зупинки поїзда.

На наступний день Віка шукала стару, але її не було.

-Ви Маньку шукайте? Так їй вчора якась багачка гроші відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.

Віка важко зітхнула і попленталася додому. У неї ніяк не виходила з голови дівчинка, її пронизливий погляд відразу запав Віці в душу.

Через три дні Віка знову натрапила на бабу Маню.

-Віддайте мені дівчинку, – несподівано для себе попросила Віка.

-Навіщо вона тобі? – здивувалася стара.

-Я її вилікую, вивчу, – сказала Віка тремтячим голосом.

-Не вірю я в таке, щоб хворе дитя на себе добровільно вішати, – загарчала стара.

-Так ви можете приходити до нас коли захочете, відвідувати дівчинку, – сказала Віка, – а як її звати.

-Томка її звуть, – буркнула стара.

-Тамара, красиве ім’я, – посміхнулася Віка.

-Будеш гроші давати за неї, віддам, – нарешті зважилася стара.

-А скільки? – запитала Віка.

-Домовимся, – блиснула очима стара.

-Добре, ось візьміть, – сказала Віка, простягаючи старій гроші.

Бабка помусолила гроші, грунтовно запхала їх у кишеню і штовхнула коляску до Віки.

-Забирай, та адресу залиши, – примружилася стара.

Віка принесла дівчинку додому, розділа її і жахнулася. Дитина була дуже худою, в синцях, а в голові купа вошей.

Жінка тут же подзвонила знайомому педіатру і викликала її додому.

Минуло багато років, зараз Тамарі двадцять п’ять років, вона просто обожнює свою маму Віку і знає, що якби не вона, то нічого хорошого Тома в житті б не побачила.

Мама терпляче вилікувала і вивчила дочку. Скільки сил вона доклала для реабілітації дитини, знає тільки Віка, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла, вивчилася і зараз працює бухгалтером в хорошій фірмі.

Бабки Мані вже немає на білому світі, але поки вона була жива, Віка справно віддавала їй гроші щомісяця, навіть коли Віка вже офіційно удочерила Тамару.

Читайте також: Історія моєї бабусі. Реальна історія, яка зачепить вас до глибини душі 

Related Post