Замість того, щоб допомагати мені підгортати картоплю, мій чоловік відправився «рятувати» манікюр сусідки. У чоловіка була дача, яку подарували нам його батьки. Останнім часом Олега дуже туди тягнуло. На свій подив, я почала помічати, що він приділяє багато уваги дружині нашого сусіда по дачі. Поряд з нами жили Олена і Володимир. Вони теж молоді, його дружина завжди при манікюрі, зачісці, одягнена по моді, не те, що я

На той момент ми з Олегом прожили вже п’ять років разом, синові три роки було. Одружилися ми з чоловіком по любові, як я думала, в крайньому випадку. Олег особливо уважним до мене ніколи, якщо чесно, не був. На руках не носив, квіти і подарунки не дарував, але це я списувала на його характер.

Я була щасливою від того, що у мене була родина і я готова була на все, заради того, щоб всі в ній були щасливі. Свою роль дружини і хранительки домашнього вогнища я виконувала справно: прасувала, прала, готувала на всю сім’ю, ще й чоловікові з собою на роботу. Звичайно, втомлювалася, але куди діватися, думала, всі ж приблизно так живуть, чим я краща за них.

У чоловіка була дача, яку подарували нам його батьки. Останнім часом Олега дуже туди тягнуло. На свій подив, я почала помічати, що чоловік підозріло приділяє багато уваги дружині нашого сусіда по дачі. Поряд з нами жили Олена і Володимир. Вони теж молоді, його дружина завжди при манікюрі, зачісці, одягнена по моді, не те, що я.

Мені за постійними домашніми справами і чай зайвий раз попити ніколи, так втомлювалася. І на роботу ходила, і вдома все переробляла, типова «робоча конячка». А вона вся з себе, зайвий раз ніколи в город не піде, нічого не приготує для всіх, зате завжди «при параді».

Я помітила, що чоловік мій, як тільки що трапиться у них – прохання яке, так відразу летить її рятувати. І води накачає, і піч затопить. На їх дачній ділянці він став проводити більше часу, ніж на нашій власній. Висловила якось йому все, що думаю, коли він замість того, щоб допомагати мені підгортати картоплю, відправився «рятувати» манікюр сусідки.

Висловила все, що думаю. А він відповів на мій подив: «А ти чого хотіла? Щоб я тобі квіти все життя дарував? Ти – дружина і мати! Ось і прибирай, пери, готуй, і знай своє місце! Мені господиня потрібна, а не Фіфочка з манікюром». Я заперечила, мовляв, їй то ти охоче допомагаєш!

На що отримала: «Залиш мене! Твоє місце – на кухні. Мені потрібна прислуга, а зі своїми жінками я і без тебе розберуся, до кого мені йти, до кого ні. Якщо вирішила характер показати, йди звідси тоді, йди з мого дому».

Що я тоді пережила від його слів, це не передати. Я нарешті почала розуміти, що всі ці роки я і справді була для нього лише прислугою в усьому, а не коханою жінкою. Зібралася з духом і в той же день з речами і дитиною пішла від нього.

Зараз у мене інше життя, працюю, пройшло вже три роки. З сином він не бачиться, аліменти не платить, нас ніби й немає в його житті. Але я вважаю, що це і на краще, не потрібен моїй дитині такий «тато». Одного я не розумію, як я могла так помилитися в  ньому? І якби не той випадок з з сусідкою по дачі, невже я так і не зрозуміла, ким насправді я є для свого чоловіка?

Фото ілюстративне – diariofemenino.

You cannot copy content of this page