Якось так склалося в моєму житті, що мені прийшлося доглядати за своєю власною свекрухою. Хоча Галина Олексіївна і має ще дочку в місці, але вона з’являлася дуже рідко до матері.
Марина приїжджає на великі свята, розпаковує сумки з нехитрими гостинцями. Сестра брата завжди привозить ковбасу, сир, оселедці та солодощі для мами, нічого приготовленого своїми руками, все з магазину, щоб лишній раз не переробитися. Вона чомусь викладає це все в її кімнаті своєї мами, щоб вона све бачила, перед нею, а не в холодильник. Я, чесно кажучи, не розумію для чого вона це робить? Адже потім я усе збираю і відношу на кухню. Марина показує мамі свої фото з щасливого та безтурботного життя, на яких вона весь час посміхається.
У ці дні Галина Олексіївна, ніби розцвітає, вона дуже рада бачити доньку, забуває про всі свої проблеми, що її хвилює. І що саме цікаво, я вже давно помітила, ніколи не жаліється Марині на своє життя, не говорить, що її все турбує, що не може спати ночами. Лише зазиває мене до своєї кімнати, щоб я зробила їм чай для приємної бесіди.
Поки вони радіють зустрічі, ми з чоловіком накриваємо стіл. На нього ставлю все, що готувала останні два дні.
Погостюючи день-два, Марина іде додому у місто. Мама з посмішкою її проводжає, дуже дякує, що знайшла час і її провідала.
Закривши двері, наступного разу Марина з’явиться на Різдво чи Великдень. А так, лише інколи їй телефонує.
Як тільки донька виходить за двері, рушаючи додому, у моєї свекрухи виникає безліч прохань до мене, вона швидко згадує, що недужа, просить сходити в аптеку, поміряти тиск, принести краплі.
Я жінка сільська, у нас не прийнято сваритися з ріднею, мене так мама вчила. Я мовчки виконую всі прохання свекрухи.
Живемо ми в селі в її хаті. Будинок у неї великий просторий, не старенька хатина. Але гарний ремонт ми зробили з чоловіком лише за свої кошти.
Але найбільше я маю образу на те, що останнім часом, після останнього візиту Марини, свекруха стала постійно говорити, що хату продасть, гроші розділить на трьох: на себе, мого чоловіка і доньку. Свої гроші вона віддасть доньці і поїде до неї в місто, Марина там доглядатиме матір. Я, звичайно не проти, це справедливо. Але чому вона тоді зараз цього не робить, адже вона вже стара, сама робити нічого не може. Ми доглядаємо її вже майже 8 років. І зараз вона до доньки не збирається, живе з нами, і все роблю їй я.
Вийде так, що свекруху все життя доглядатиму я, а перед тим, як її не стане, донька швиденько забере її до себе і у неї залишаться мамині гроші.
Як знайти справедливість я не знаю, я доглядаю чужу жінку, наче малу дитину вже багато років, але цього ніхто не цінує. Ні поваги, ні подяки за ці роки я не побачила зовсім.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – news.church.
