Василина в своєму житті була заміжня двічі, але останніх кілька років жінка самотньо доживала в своїй хатині на краю села.
Перший раз вона вийшла заміж за Василя, він був родом з сусіднього села, а до них на вихідні приїжджав, бо приятелював з кількома хлопцями, серед яких був і брат Василини.
Сподобалася йому дівчина, от він і став приділяти їй знаки уваги, а згодом і заміж покликав.
Одружилися молодята, Василина в сусіднє село до чоловіка поїхала, там двійко дітей йому народила – дві донечки.
Та щастям своїм Василина не довго тішилася, бо рано стала вдовою. Василь як пішов у засвіти, так його батьки відразу і вказали невістці на двері.
Повернулася вона з двома дітьми до своїх батьків. А там їй теж не дуже раді були, адже крім неї, у її батьків було ще троє молодших дітей.
То ж, коли засватав Василину вдівець Микола, вона погодилася вийти за нього заміж. І хоч він був їй неприємний, якщо не сказати, огидний, та той факт, що у нього була своя хата, і то немала, зробив свою справу – жінка вийшла за нього заміж без любові.
У Миколи був син Андрій, він відразу полюбився Василині, бо такої доброї дитини, як цей хлопчина, вона ще не бачила. Синочком відразу стала його називати, а він її – лише мамою кликав.
Так і жили собі вони – сім’я як сім’я, коли добре, коли зле – бувало по всякому.
Діти виросли, Василина з Миколою всіх одружили, і залишилися самі вдома. Тримали господарку, хазяйнували собі тихо.
Але раптом з сусіднього села звістка прийшла, що не стало колишньої свекрухи. Василина поїхала на похорон, а через кілька днів дізналася, що свекруха свій будинок їй подарувала, дарчу на неї зробила.
Чому вона саме так вирішила зробити – Василина і сама не знає. Можливо, таким чином свекруха хотіла попросити пробачення у Василини за те, що колись вигнала її з дітьми практично на вулицю?
Переїжджати в інше село Василина не мала наміру, тому вирішила будинок, що дістався їй у спадок, продати. Виручені гроші вона поділила між дітьми, але і про Андрія, свого нерідного сина, теж не забула.
Доньки тоді не підтримали маминого рішення, мовляв, це будинок їхнього батька, до чого тут їх зведений брат Андрій?
Василина і сама розуміла, що доньки мали рацію, але не могла вона обділити свого синочка, бо за цей час Андрія вона полюбила як рідного. Та й знала, що у нього тоді непроста фінансова ситуація була, то ж йому більше за інших дуже були потрібні ці гроші.
Минули роки. Одна донька Василина виїхала з чоловіком і дітьми в Канаду, а інша, хоч і живе в сусідній області, та до мами не навідується, все часу у неї немає.
А Андрій приїжджає до мами щотижня (батька його вже багато років як немає на цьому світі). Син робить всю роботу по господарству, продукти привозить, гроші дає при потребі.
А в минулу суботу приїхав Андрій і наказав Василині збиратися:
– Не залишу я Вас, мамо, тут одну на зиму. Хто зна, як воно буде. Так що, збирайте речі, будете у мене зимувати, місця всім вистачить! А прийде весна, тоді і вирішимо, що робити далі.
Всю дорогу Василина плакала. Вона була розчулена тим, як чужа дитина дбає про неї, і як за неї забули зовсім її рідні діти…
Олеся Біла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.