З сусіднього села звістка прийшла, що не стало колишньої свекрухи. Василина поїхала на похорон, а через кілька днів дізналася, що свекруха свій будинок їй подарувала, дарчу на неї зробила. Чому вона саме так вирішила зробити – Василина і сама не знає. Переїжджати в інше село Василина не мала наміру, тому вирішила будинок, що дістався їй у спадок, продати. Виручені гроші вона поділила між дітьми, але і про Андрія, свого нерідного сина, теж не забула. Доньки тоді не підтримали маминого рішення, мовляв, це будинок їхнього батька, до чого тут їх зведений брат Андрій

Василина в своєму житті була заміжня двічі, але останніх кілька років жінка самотньо доживала в своїй хатині на краю села.

Перший раз вона вийшла заміж за Василя, він був родом з сусіднього села, а до них на вихідні приїжджав, бо приятелював з кількома хлопцями, серед яких був і брат Василини.

Сподобалася йому дівчина, от він і став приділяти їй знаки уваги, а згодом і заміж покликав.

Одружилися молодята, Василина в сусіднє село до чоловіка поїхала, там двійко дітей йому народила – дві донечки.

Та щастям своїм Василина не довго тішилася, бо рано стала вдовою. Василь як пішов у засвіти, так його батьки відразу і вказали невістці на двері.

Повернулася вона з двома дітьми до своїх батьків. А там їй теж не дуже раді були, адже крім неї, у її батьків було ще троє молодших дітей.

То ж, коли засватав Василину вдівець Микола, вона погодилася вийти за нього заміж. І хоч він був їй неприємний, якщо не сказати, огидний, та той факт, що у нього була своя хата, і то немала, зробив свою справу – жінка вийшла за нього заміж без любові.

У Миколи був син Андрій, він відразу полюбився Василині, бо такої доброї дитини, як цей хлопчина, вона ще не бачила. Синочком відразу стала його називати, а він її – лише мамою кликав.

Так і жили собі вони – сім’я як сім’я, коли добре, коли зле – бувало по всякому.

Діти виросли, Василина з Миколою всіх одружили, і залишилися самі вдома. Тримали господарку, хазяйнували собі тихо.

Але раптом з сусіднього села звістка прийшла, що не стало колишньої свекрухи. Василина поїхала на похорон, а через кілька днів дізналася, що свекруха свій будинок їй подарувала, дарчу на неї зробила.

Чому вона саме так вирішила зробити – Василина і сама не знає. Можливо, таким чином свекруха хотіла попросити пробачення у Василини за те, що колись вигнала її з дітьми практично на вулицю?

Переїжджати в інше село Василина не мала наміру, тому вирішила будинок, що дістався їй у спадок, продати. Виручені гроші вона поділила між дітьми, але і про Андрія, свого нерідного сина, теж не забула.

Доньки тоді не підтримали маминого рішення, мовляв, це будинок їхнього батька, до чого тут їх зведений брат Андрій?

Василина і сама розуміла, що доньки мали рацію, але не могла вона обділити свого синочка, бо за цей час Андрія вона полюбила як рідного. Та й знала, що у нього тоді непроста фінансова ситуація була, то ж йому більше за інших дуже були потрібні ці гроші.

Минули роки. Одна донька Василина виїхала з чоловіком і дітьми в Канаду, а інша, хоч і живе в сусідній області, та до мами не навідується, все часу у неї немає.

А Андрій приїжджає до мами щотижня (батька його вже багато років як немає на цьому світі). Син робить всю роботу по господарству, продукти привозить, гроші дає при потребі.

А в минулу суботу приїхав Андрій і наказав Василині збиратися:

– Не залишу я Вас, мамо, тут одну на зиму. Хто зна, як воно буде. Так що, збирайте речі, будете у мене зимувати, місця всім вистачить! А прийде весна, тоді і вирішимо, що робити далі.

Всю дорогу Василина плакала. Вона була розчулена тим, як чужа дитина дбає про неї, і як за неї забули зовсім її рідні діти…

Олеся Біла.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page